Комплексний системний порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за зґвалтування

Об'єктивна сторона зґвалтування включає виконання двох дій: вчинення статевого проникнення і застосування фізичного насильства, погрози його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи.

Саме ж трактування поняття статевих зносин у доктрині кримінального права не дається конкретно. Наприклад, під статевими зносинами, про які йдеться у ст. 152 КК, слід розуміти лише природні статеві зносини, [30, 436];, під статевими зносинами розуміється природний (гетеросексуальний) статевий акт між особами протилежної статі. Йдеться про коїтус – сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, яке може викликати вагітність, [28, 36-38]; статеві зносини при зґвалтуванні – це лише природні статеві зносини, тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом введення чоловічого статевого члена у статеві органи жінки, [29, 82]. Іноді наголошується, що поняття статевих зносин не є юридичним і повинно вживатися так, як його трактує сексологія [41, 336].

Для притягнення особи до відповідальності за ст. 152 КК України достатньо щоб статеві зносини з потерпілою особою вчинялися в один із передбачених способів у диспозиції норми: застосуванням фізичного насильства, погрозою застосування такого насильства або використання безпорадного стану потерпілої. Дії особи, яка домоглася згоди особи протилежної статі на статеві зносини в інший спосіб, наприклад, шляхом настирливих пропозицій вступити у статеві зносини або шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка укласти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо) не можуть кваліфікуватись за статтею 152 КК України [46].

Фізичним насильством під час вчинення зґвалтування слід вважати такі дії винної особи як: подолання опору потерпілого; насильство, щоб попередити можливий опір потрпілого; застосування фізичної сили, різних видів зброї чи інших предметів для подолання опору. Оскільки застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього шкоди здоров'ю потерпілої особи є складовим елементом об'єктивної сторони зґвалтування, завдання їй певного виду тілесних ушкоджень не потребує додаткової кваліфікації [42, 474]. М. Панов, аргументуючи свою позицію, зазначає, що вказівка в законі на насильницький спосіб вчинення злочину (фізичне насильство) означає не тільки нанесення удару, побоїв, але й можливе або дійсне спричинення потерпілому легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень. «Такий прийом законодавчої техніки, – зазначає автор, – коли за допомогою поняття «фізичне насильство» у нормі КК закріплюється не тільки спосіб вчинення злочину, який свідчить про те, що фізичному впливу піддається фізична, тілесна сфера людини, але й можливі або такі, що реально настали суспільно небезпечні наслідки (аж до тілесних ушкоджень середньої тяжкості), є виправданим, оскільки дає можливість «економити законодавчі засоби» при формулюванні ознак злочинів у законі» [37, 5-12].

Отож, фізичне насильство – це протиправний умисний вплив за допомогою фізичної сили на іншу особу (органи, тканини або фізіологічні функції організму) проти або поза її волею, що посягає на тілесну недоторканість, здоров'я чи життя, обмежує або виключає свободу її волевиявлення.

Погроза фізичним насильством поликана притупити опір потерпілої особи і погягає в погрозах застосувати фізичне насильство (погроза вбити, покалічити, тощо).

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні- відсутність у потерпілої особи фізичної можливості чинити опір вступу з нею в статеві зносини, а також відсутність можливості правильно розуміти сутність і характер вчинюваних з нею сексуальних дій або керувати своїми вчинками. Ґвалтівник при цьому усвідомлює, що потерпіла особа перебуває у безпорадному стані.

Безпорадний стан може бути обумовлений фізичними чи психологічними чинниками. Фізична безпорадність пов’язана із відсутністю потерпілого чинити опір (фізичні вади – сліпота, відсутність рук, тощо), похилим віком чи хворобою.

Що ж до психічної безпорадності, то про неї свідчать: а) психічна хвороба, за наявності якої потерпіла особа не усвідомлює свої дії і не може керувати ними. Психічну хворобу такої особи можна розглядати як безпорадний стан тільки у випадках, якщо ця хвороба має явний характер, або коли винний знав про неї і свідомо використовував виниклу внаслідок психічної хвороби неспроможність потерпілої особи правильно усвідомлювати або оцінювати те, що відбувається; б) непритомний стан (наприклад, непритомність, що виникла незалежно від дій винного; в) малоліття потерпілої особи.

При психічній безпорадності ґвалтівник сам може поставити потерпілу особу в такий стан, використовуючи, зокрема, наркотики, гіпноз, снодійне. Такі випадки відзначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини». Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин не має значення, чи винна особа привела потерпілу (потерпілого) до такого стану (наприклад, дала наркотик, снодійне тощо) [46].

 

 

Суб'єктом злочину вважається фізична особа, що вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність, і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним [31, 123].

Суб'єктивна сторона злочину – це будь-яка психічна діяльність, яка супроводжує злочин і в якій інтелектуальні, вольові та емоційні процеси відбуваються у повній єдності та взаємообумовленості [14, 189].

Зґвалтування вчиняється тільки з прямим умислом: особа усвідомлює, що здійснює статевий акт з потерпілою особою із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням її безпорадного стану, і бажає цього [45,