Комунікація як необхідна складова процесу спілкування психолога

 

1.1 Спілкування, його функції, види та стилі

1.2 Комунікація як необхідна складова процесу спілкування психолога

1.3 Значення емоцій у спілкуванні

2.1 Характеристика методичного інструментарію та вибірки досліджуваних

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

 

 

Питанням психології спілкування цікавляться багато людей, але для майбутнього психолога цей інтерес носить професійний характер. Психолог не тільки має сам ідеально та досконало володіти секретами встановлення психологічного контакту з людьми, а і навчати цьому інших.

Наша робота присвячена дослідженню комунікативної сфери діяльності психолога, а саме тим ґрунтовним особливостям на яких базується спілкування та, що саме визначає його ефективність та продуктивність. Тему спілкування досліджували такі вчені як: Злобіна О. Г., Леонтьєв О. М., Ломов Б. Ф., Дж. Міллер, М. Штейнберг та інші.

Дана тема є актуальною через те, що спілкування психолога не вписується у рамки спілкування пересічної людини. Спілкування людини даної професії це ціле мистецтво, яким може оволодіти не кожен, але саме воно допомагає людям створює новий простір для взаємодії. Тому наше завдання полягає у знаходженні таких особливостей, які б вказали на відмінність властивостей спілкування. З точки зору реалізації мети, спілкування психолога має гуманістичну спрямованість, воно дозволяє задовольнити потребу людини у розумінні, співчутті, співпереживанні. Говорячи про ефективність спілкування психолога, звертається увага на розуміюче спілкування як цілеспрямовану взаємодію, орієнтовану на розуміння і прояв поваги до особистості співбесідника та складається з безоцінних реакцій на його вислови.

Тому особливість спілкування психолога є проявом його особистих якостей. Тобто тих якостей, які він проявляє під час спілкування. Цей суб’єктивний внесок і впливає на ефективність і результат комунікації. Це така здібність, якої не можна навчитись, вона є цілком індивідуальною та залежить темпераменту і характеру людини. Загальноприйняті та професійні норми спілкування є базовими, а індивідуальні відмінності виступають як надбудова, яка часто займає провідне місце.

Об’єкт дослідження: Комунікативні особливості діяльності психологів та фахівців інших галузей.

Предмет дослідження: Спілкування як один із основних способів міжособистісної взаємодії.

Мета дослідження: Проаналізувати особливості спілкування, які відрізняють взаємодію психологів та спеціалістів інших галузей.

Гіпотеза дослідження: Професійна діяльність особи носить значущий вплив на комунікативну сферу особистості та вид спілкування.

 

 

Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально-психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії.

Функції (лат. – виконання, здійснення) спілкування – зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності Індивіда в соціумі.

Більшість класифікацій функцій спілкування пов'язана з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми одне одного. На думку Б. Ломова, існують такі функції спілкування:

- інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів) ;

- регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії;

- афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

З огляду на мету спілкування розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечують досягнення у ньому певних цілей (Л. Карпенко) :

- контактна. Передбачає встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення та підтримання взаємозв'язку під час взаємодії;

- інформаційна. Полягає в обміні повідомленнями (інформацією, думками, рішеннями, задумами) ;

- спонукальна. Суть її в стимулюванні активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій;

- координаційна. Передбачає взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності;

- розуміння. Виявляється в адекватному сприйманні і розумінні сутності повідомлення, а також партнерами один одного;

- амотивна. Реалізується через стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів;

- встановлення відносин. Полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків;

- здійснення впливу. Наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера.

Осмислення особливостей структури і функцій спілкування доводить його багатоаспектність, яка виявляється в тому, що спілкування є потребою людини і умовою її виживання; має інформаційно-комунікативне та інтерактивне навантаження; передбачає процес обміну цінностями і соціальним досвідом; є специфічною знаковою системою і посередником у функціонуванні різних знакових систем (семіотичний аспект спілкування) ; є засобом нормативного регулювання поведінки індивідів; формує ставлення партнерів до індивіда,