Комунікація як необхідна складова процесу спілкування психолога

Аналізуючи результати методики рівня комунікабельності

(В. Ф. Ряховського) нами були виявлені такі дані, що свідчать про ступінь комунікативної активності респондентів. Проаналізувавши результати ми прийшли до висновку, що переважаючим рівнем є середній, тобто той, який не має явних границь дуже високої чи дуже низької комунікативної активності (Таблиця 2. 2).

Більша частина досліджуваних як психологів так і фахівців є досить комунікабельними, не мають проблем у встановлені контактів з оточуючими, є допитливими, охоче слухають цікавого співрозмовника, достатньо терплячі в спілкуванні, відстоюють свою точку зору без запальності. Без неприємних переживань йдуть на зустріч з новими людьми. У той же час не люблять гучні компанії.

Психологи мають вищі результати у межах середнього рівня, що свідчить про кращу здатність орієнтуватись у комунікативній сфері (14 осіб).

Спеціалісти інших галузей теж мають домінуючим середній рівень, але у них також проявляються ознаки або надмірної комунікативної активності, або замкнутості та збідненого спілкування (12 осіб). Це може свідчити про недостатній досвід комунікативної діяльності або не зважання на важливість комунікативного впливу.

 

Таблиця 2. 2

Розподіл респондентів за рівнем комунікативності у (%) (В.Ф. Ряховського)

РівніВсього (%) Професія

Психологи (%) Інші галузі (%) 

1-рівень555

2-рівень555

3-рівень354030

 

4-рівень303030

5-рівень101010

6-рівень10515

7-рівень

 

Отже за результатами ми бачимо активну позицію у комунікативній сфері як фахівців психології, так і інших спеціалістів.

Аналізуючи результати методики діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні (В. В. Бойко), ми прийшли до висновку, що стратегія миролюбності домінує у всіх респондентів не залежно від галузі професії. Миролюбність припускає партнерство і співпрацю, уміння йти на компроміси, робити поступки і бути податливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного – збереження гідності. У ряді випадків миролюбність означає пристосування, прагнення поступатися натиску партнера, не загострювати відношення і не вплутуватися в конфлікти, щоб не піддавати випробуванням своє Я. Одного інтелекту, проте, часто не достатньо, щоб миролюбність стала домінуючою стратегією захисту. Важливо ще мати відповідний характер – м'який, урівноважений, комунікабельний.

Стратегія уникнення проявляється також дуже активно, але не є домінуючою. На (Рис. 2. 1.) ми можемо бачити, що стратегія уникнення більш притаманна фахівцям не психологічної галузі. Це свідчить про те, що індивід звично обходить або без бою залишає зони конфліктів і напруг, коли його Я піддається атакам. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект. Уникання носить психогенний характер, якщо воно обумовлене природними особливостями індивіда. У нього слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

 

Рис. 2. 1 Виявлення домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні

 

Результати даної методики свідчать нам про те, що така стратегія як «агресія», проявляється дуже рідко, і в більшості випадків у фахівців інших галузей. Тобто більшість респондентів схильні до ефективної взаємодії з оточуючими, враховують думку інших та можуть поступитись своїм принципам.

Аналізуючи методику діагностики «Перешкод» у встановленні емоційних контактів (В. В. Бойко) нами було виявлено динаміку переважання низького рівня «перешкод». Найкраще ця динаміка прослідковується у психологів, що дає нам інформацію про те, що дана група респондентів краще встановлює емоційні контакти, вміє добре керувати своїми емоціями та знаходити баланс між когнітивною та емоційною сферою. Можна зробити висновок, що професія дає перевагу у сфері спілкування. Психологи більш обізнані у цій галузі та знають більш різноманітні варіанти поведінки та емоційного реагування.

Фахівці других спеціальностей мають більше перешкод у взаємодії з оточуючими та встановленні емоційних контактів. Допустимим є припущення про те, що дана група володіє не такими ґрунтовними знаннями та поняттями про спілкування, тому і виникають певні труднощі та дискомфорт.

Високий рівень «перешкод» у спілкуванні не проявляється дуже яскраво, що свідчить про добре володіння прийомами у спілкуванні, хоча при цьому можливі певні труднощі при встановленні емоційних контактів. Адже цей рівень характеризується тим, що емоції явно заважають встановлювати контакти з людьми. Та припускають вплив деяких дезорганізуючих реакцій чи станів, контроль емоцій явно ослаблений або зовсім відсутній.

Результати представлені на (Рис. 2. 2).

 

Рис. 2. 2. Виявлення «перешкод» у встановленні емоційних контактів (В. В. Бойко)

 

На основі вище вказаних проаналізованих методик, ми виявили, що професія має ґрунтовний вплив на тип спілкування. Результати яскраво зображують краще орієнтування психологів у комунікативній сфері, краще оволодіння різноманітними знаннями і навичками, що допомагають встановлювати соціальні контакти та взаємодіяти з оточуючими. Також дуже важливим є вміння психологів переносити чужий досвід та теоретичні знання у своє особисте життя.

Фахівці інших спеціальностей показали нижчі результати в оволодінні комунікативними навичками. Це в першу чергу пов’язано з опануванням та вимогами їхньої професії. Адже більшість з них не передбачає спілкування у форматі людина-людина.

Отже, гіпотеза, запропонована нами на початку роботи про те, що професійна діяльність особи носить значущий вплив на комунікативну сферу особистості та вид спілкування, підтвердилась.

 

 

Дана робота присвячена вивченню впливу професійної діяльності на тип спілкування особи. В роботі теоретично досліджено поняття спілкування та комунікація, розглянуто зарубіжні та вітчизняні концепції спілкування як основного способу взаємодії.

У роботі були реалізовані наступні завдання:

 

1. Абулъханова-Славская К. А. Стратегия жизни. – М., 1991.

2. Азбука делового общения: Бизнес для всех. Вып. 1. – М., 1991.

3. Алътшулер Г. С., Верткин И. М. Жизненная стратегия личности. – Петрозаводск, 1991.

4. Бодалев В. А. Восприятие и понимание человека человеком. – М., 1982.

5. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред. Б. Мещеряков, В. Зинченко. – СПб., 2003.

6. Бороздина Г. В. Психология делового общения. – М., 1998.

7. Браим І. Ф. Этика делового общения. – Минск, 1996.

8. Власова Н. Г. И проснешься боссом... // Справочник по психологии управления. – Новосибирск, 1994.

9. Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. – К., 1989.

10. Грановская РЖ. Элементы практической психологии. – Л., 1968.

11. Гриншпун ИЛ. Введение в психологию. – М., 1994.

12. Гришина Н. В. Психология конфликта. – СПб., 1999.

13. Дзвінчук Д. Психологічні основи ефективного управління. – К., 2000.

14. Коломинский Я Л. Психология общения. – М., 1984.

15. Конева E. B. Психология общения: Учеб. пособие. – Ярославль, 1992.

16. Кочетков В. В. Психология межкультурных различий: Учеб. пособие для вузов. – М., 2002.

17. Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – 2-е изд. – М., 1999.

18. Кузин Ф. Культура делового общения. – М., 2000.

19. Лабунская ВЛ. Невербальное поведение. – Ростов-на-Дону, 1986.

20. Леонтьев АА. Психологические механизмы и пути воспитания умений публичной речи. – М., 1972.

21. Леонтьев АА. Психология общения. – М., 1997.

22. Лисина М. И. Проблема онтогенеза общения. – М., 1986.

23. Лихачев Д-С. Культура как целостная среда // Новый мир. – 1994. – № 8.

24. Лихачев Д. С. О национальном характере русских // Вопросы философии. – 1990. – № 4.

25. Ломов Б. Ф. Психические процессы и общение // Методологические и теоретические проблемы социальной психологии. – М., 1975.

26). Лунева О. В., Хорошилова ЕЛ. Психология делового общения. – М., 1987.

27. Ниренберг Д., Калеро Г. Читать человека как книгу / Пер. с англ. – М., 1994.

28. Ниренберг Д. Маэстро переговоров. – Минск, 1996.

29. Ножин ЕА. Мастерство устного выступления: Учеб. пособие. – М., 1989.

30. Ньюстром Дж., ДевисК. Организационное поведение. – М., 2000.

31. Обозов НЛ. Психология межличностных отношений. – К., 1990.

32. Основы педагогического мастерства / Под ред. И. А. Зя-зюна. – М., 1989.

33. Основы психологии и педагогики пропагандистской работы / Под ред. Т. К. Чмут, Р. Х. Шакурова. – К., 1988.

34. Основи психологи* / За ред. О. В. Киричука, В. А. Ро-менця. – К., 1995.

35. Отто Э. Слово предоставляю Вам: Практические рекомендации по ведению деловых бесед и переговоров. – М., 1998.

36. Палеха ЮЛ. Ділова етика: Навч. посіб. – 4-е вид. – К., 2002.

37. Палеха Ю. І. Ключі до успіху, або організаційна та управлінська культури. – К., 2000.

38. Паскаль В. Об искусстве убеждать // Химия и жизнь. – 1990. – № 3.

39. Пахомов Ю. Н., Крымский СВ., Павленко Ю. В. Пути и перепутья современной цивилизации. – К., 1998.

40. Петровский В А., Ярошевский МТ. История психологии. – М., 1994.

41. Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л. Е. Орбан, Д. М. Гриджука. – К., 1997.

42. Психология / Под ред. А. А. Крылова. – М., 1999.

43. Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – 2-е изд. – М., 1990.

44. Социальная психология и этика делового общения: Учеб. пособие / Под ред. В. Н. Лавриненко. – М., 1995.

45. Хараш А. У. Психология коммуникативного воздействия. – М., 1986.

46. Чмут Т. К. Культура спілкування: Навч. посіб. – Хмельницький, 1999.

47. PsyLab.info – энциклопедию психодиагностики;

48. www.psychologos.ru