Комунікація як необхідна складова процесу спілкування психолога

Ефективна комунікація включає зведення до мінімуму потенційного непорозуміння і подолання бар'єрів для спілкування на кожному етапі в процесі комунікації. Ефективний комунікатор розуміє свою аудиторію, вибирає відповідний канал зв'язку, відточує їх повідомлення на цей канал і кодує повідомлення для зменшення непорозумінь отримувачем. Майже для всіх людей дуже важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх вірно зрозуміли, щоб їх слова не наштовхували на нерозуміння, щоб їх слухали і чули. Але для психолога вміння «донести» свою думку, точку зору, свої знання до клієнта є необхідною частиною їх професії. Для всіх, хто зацікавлений в ефективній комунікації, важливо знати способи подолання психологічних бар'єрів.

До умов успішності професійного спілкування психолога слід також віднести комунікативні вміння психолога, які є важливим елементом його професійно-кваліфікаційної характеристики. Під комунікативними вміннями І. Г. Малкіна-Пих розуміє «якості особистості та готовність до свідомого успішного здійснення комунікативної діяльності (спілкування) в єдності трьох її сторін (комунікація, інтеракція, перцепція) « [2, 69]. Комунікативна сторона спілкування пов’язана з обміном інформації, збагаченням знаннями, тобто вміннями, які спрямовані на вирішення інформаційно-змістових аспектів спілкування; інтеракційна полягає в організації взаємодії та включає в себе вміння обрати оптимальну стратегію і тактику спілкування, саморегуляцію; перцептивна забезпечує формування образу іншої людини та забезпечує сприйняття людей один одним.

І. Г. Малкіна-Пих виділяє такі інтегративні комунікативні вміння, необхідні психологу: вміння орієнтуватись в ситуації спілкування і використовувати різні засоби спілкування; вміння керувати своєю поведінкою; вміння слухати і розуміти співбесідника [2].

У процесі спілкування з клієнтом психолог, на думку повинен виявляти такі якості:

1. Здатність до емпатії, співпереживання, співчуття. Під цією здатністю розуміють вміння глибоко проникати у внутрішній світ іншої людини – клієнта, розуміти його, бачити те, що відбувається, з його позиції, сприймати світ його очима, визнавати його точку зору правомірною та допустимою. Головним в емпатії є готовність, бажання і здатність людини психологічно відчувати і розуміти іншу людину. Саме завдяки цій якості психолог здатен краще та глибше розуміти клієнта та допомагати йому.

2. Відкритість. Як властивість особистості відкритість має кілька проявів. По-перше, це готовність психолога бути відкритим як особистість для клієнта (правда не настільки, щоб позиції клієнта і психолога помінялися). Міра відкритості повинна визначатися почуттями клієнта: якщо він вважає психолога відкритою людиною і не боїться розкриватися перед ним, то це свідчить про бажаний рівень відвертості психолога.

3. Емпатія супроводжує відкритість, одне без іншого існувати практично не може. Разом вони дозволяють створити атмосферу партнерства між психологом та клієнтом.

4. Вияв особистої турботи про клієнта за допомогою співчуття до нього, а також міміки, пантоміміки, жестів. Тобто такої зовнішньої поведінки психолога, яка демонструє щиру зацікавленість, турботу психолога про клієнта. Така турбота однак не повинна бути надмірною. Психологу не рекомендується у спілкуванні з клієнтом бути занадто емоційним.

5. Доброзичливість. Емоційно позитивне ставлення до клієнта, особиста зацікавленість і участь у розв'язанні його проблем. Хоча ця особистісна якість корелює практично з усіма перерахованими вище якостями особистості, але вона має і свої індивідуальні прояви. До них, зокрема, відноситься вміння в будь-яких ситуаціях, за будь-якої поведінки клієнта зберігати рівний, доброзичливий стиль спілкування.

6. Особливе місце в практиці психологічної допомоги займає довіра до клієнта, віра в його здібності і можливості самостійно подолати проблеми. Довіра виявляється також і в тому, що психолог готовий розділити думку клієнта і прийняти її, відмовившись від своєї власної, якщо вона виявляється необ'єктивною.

7. Вміння вибирати і зберігати оптимальну психологічну дистанцію у спілкуванні з клієнтом. Тобто психолог повинен вміти так спілкуватися з клієнтом, щоб зберігати відкритість і довіру. Разом з тим стосунки психолога і клієнта не повинні бути надміру близькими, інтимними. При цьому у клієнта не повинно виникати відчуття, що консультант психологічно то віддаляється, то наближається.

Розглядаючи питання комунікації не можна залишити без уваги такий фактор як культура та народ. Особливості спілкування того чи іншого народу, описані в сукупності, є опис комунікативної поведінки цього народу. Термін комунікативну поведінку вперше був використаний в роботі І. А. Стерніна. Різноманіття комунікативного поведінка зумовлена наявністю в кожній культурі певних даних комунікативної лінгвістики про особливості процесу мовної комунікації, про специфіку прямих і непрямих мовних актів, про співвідношення вираженого і мається на увазі сенсу у висловленні й тексті, про вплив контексту і ситуації спілкування на розуміння тексту, та інших факторів, що визначають комунікативну поведінку людини, наприклад, норми комунікативної поведінки, які я виніс в окремий (наступний) пункт плану.

Загальнокультурні норми комунікативної поведінки характерні для всієї лінгвокультурної спільності і в значній мірі відображають прийняті правила етикету, ввічливого спілкування. Вони пов'язані з ситуаціями самого загального плану, що виникають між людьми незалежно від сфери спілкування, віку, статусу, сфери діяльності і т. д. Це такі ситуації, як залучення уваги, звернення, знайомство, вітання, прощання, вибачення, комплімент, розмова по телефону, письмове повідомлення, поздоровлення, подяка, побажання, утіха, співчуття, співчуття. Це – стандартні ситуації. Загальнокультурні норми спілкування національно специфічні. Так, у німців і американців при вітанні обов'язкове посмішка, а в українців – ні. Подяка за послугу обов'язкова в українців, але не потрібна в китайському