Комунікація як необхідна складова процесу спілкування психолога

Хода, наприклад, також є одним з найважливіших ключів до розуміння внутрішнього стану людини. Чи недарма хода так пізнавана, вона дуже індивідуальна. По ході досить легко розпізнати емоційний стан людини. Причому виявилося, що «найважча « хода – в стані гніву, найбільша довжина кроку – у стані гордості. Коли людина відчуває страждання, вона майже не розмахує руками, вони «висять», – а якщо вона щаслива, то ніби «летить «, у неї більш часті і легкі кроки.

Для того щоб вміння розуміти партнера почало проявлятися в спілкуванні, необхідні не тільки і не стільки знання і досвід, наскільки щось інше – особливе ставлення до партнера, особлива спрямованість на нього. Якими б досвідченими і навченим життям і знаннями ми не були, для того щоб зрозуміти людину, потрібно цього хотіти: хотіти зрозуміти, про що вона думає, чому переживає, його точку зору і образ думок.

Основними механізмами пізнання іншої людини в процесі спілкування є ідентифікація, емпатія і рефлексія.

Ідентифікація (від лат. Identifico – утотожнення, уподібнення) висловлює простий емпіричний факт, що одним з найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе йому. Це, зрозуміло, не єдиний спосіб, але в реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на основі спроби поставити себе на його місце.

Існує тісний взаємозв'язок між ідентифікацією і другим близьким за змістом явищем – явищем емпатії (від грец. Empatheia – співпереживання). Емпатія – це здатність до осягнення емоційного стану іншої людини в формі співпереживання. Тільки в цьому випадку мається на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини, а, скоріше, емоційний відгук на його проблеми. Емоційна природа емпатії виявляється саме в тому, що ситуація іншої людини, наприклад, партнера по спілкуванню, не так продумується, скільки відчувається.

Термін « емпатія « введений Е. Тітченер, який говорив: «Я не тільки бачу в інших важливість, скромність чи гордість... Я відчуваю ці риси, програю їх в думці... «

Однак поглянути на речі з чиєїсь точки зору необов'язково означає утотожнити себе з цією людиною. Якщо я утотожнюю себе з кимось, то це означає, що я будую свою поведінку так, як будує його цей інший. Якщо я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги його лінію поведінки (ставлюся до неї співчутливо), але свою власну – можу будувати зовсім по -іншому. І той, і інший аспекти важливі. Але обидва випадки потребують вирішення ще одного питання: як партнер по спілкуванню буде мене розуміти? Від цього залежатиме наша взаємодія.

Іншими словами, процес розуміння один одного ускладнюється явищем рефлексії (від лат. Reflexio – звернення назад). Це не просто знання чи розуміння партнера, а знання того, як партнер розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзеркальних відношення один з одним.

З точки зору реалізації мети, спілкування психолога має гуманістичну спрямованість, воно дозволяє задовольнити потребу людини у розумінні, співчутті, співпереживанні. Говорячи про ефективність спілкування психолога, звертається увага на розуміюче спілкування як цілеспрямовану взаємодію, орієнтовану на розуміння і прояв поваги до особистості співбесідника та складається з безоцінних реакцій на його вислови.

Тому особливість спілкування психолога є проявом його особистих якостей. Тобто тих якостей, які він проявляє під час спілкування. Цей суб’єктивний внесок і впливає на ефективність і результат комунікації. Це така здібність, якої не можна навчитись, вона є цілком індивідуальною та залежить темпераменту і характеру людини. Загальноприйняті та професійні норми спілкування є базовими, а індивідуальні відмінності виступають як надбудова, яка часто займає провідне місце.

Стиль спілкування – це сукупність стійких, повторюваних прийомів ведення самого процесу спілкування. Різноманітні комунікативні установки, знання, вміння і навички у кожної людини утворюють відносно стійку єдність яка відрізняє спілкування однієї людини від спілкування іншої.

Співставлення індивідуального стилю спілкування із загальноприйнятим дозволяє виділити три види їх співвідношення: 1) копіюючий, 2) індивідуалістичний, 3) оптимальний стиль.

Копіюючий стиль відображає механічне засвоєння окремою особою загальноприйнятих норм, стандартів спілкування. Виступ в копіюючому стилі стандартне, формальне та не носить особистісний характер.

Індивідуалістичний стиль характеризується протиріччям відносно загальних норм. Це протилежний до копіюю чого стиль, при якому яскраво виражається оригінальна логічна і граматична недбалість мови.

Оптимальний стиль характеризується гармонійним поєднанням індивідуального стилю і загальноприйнятого та проявляється як індивідуальні варіації комунікативної поведінки в межах загальноприйнятої норми.

Існує стільки варіацій індивідуальних стилів спілкування, скільки існує людей. Варіації стилів спілкування перечислити неможливо, тому потрібно виділити хоча б деякі параметри для їх відмінності. Стилі зручно розрізняти за видами контактів у спілкуванні (особистісні, когнітивні, емоціональні, діяльністні характеристики стилю).

Особистісні характеристики стилю відображають домінування в його оцінках, соціально-психологічні або індивідуально-психологічні особливості особистості, яка спілкується. Знайти свій стиль спілкування в рамках загальноприйнятих оцінок – це формування оптимального стилю спілкування. Оптимальний стиль варіює за особистісними параметрами і за ступенем його співвідношення загальноприйнятому стилю в різних сферах спілкування. Оптимальний стиль не