Консультування тривожних клієнтів, а також при реакціях страху і фобіях

4) фахівець повинен залучити до роботи із клієнтом між консультативними зустрічами значимих для нього людей (близьких, друзів).

5) клієнт повинен мати можливість у будь-який час подзвонити консультантові, щоб той міг контролювати його емоційний стан.

6) при високій імовірності самогубства варто вжити заходів обережності – проінформувати близьких клієнта, обговорити питання про госпіталізацію. Консультантові не завжди легко це виконати. Клієнт нерідко починає заперечувати свої наміри і стверджує, що нема чого за нього турбуватися, однак консультантові краще розраховувати на свою інтуїцію і врахувати небезпечні ознаки в поведінці клієнта, оскільки подібні заяви можуть носити відволікаючий характер.

У випадках явного суїцидального ризику консультант повинен вимагати негайної госпіталізації, хоча більшість клієнтів категорично протестують проти перебування у психіатричній клініці. Окремі психотерапевти вважають, що клієнта шокує зміна поведінки консультанта. Людина, яка спонукає до незалежності і вільного вибору, раптом бере на себе повноваження обмежити свободу клієнта, замкнути його у психіатричній клініці. Більшості людей здається, що право остаточного вибору має кожна людина, але обов'язок консультанта у випадку загрози самогубства – зробити максимум, щоб вплинути на вибір клієнта на користь життя.

7. Консультант не повинен дозволяти клієнтові маніпулювати собою за допомогою загрози самогубства.

8. Консультант зобов'язаний не забувати, що він не Бог і, незважаючи на найкращі наміри, не завжди здатний перешкодити самогубству. Найбільшу відповідальність за власні дії несе сам клієнт. Консультант не може повністю і одноосібно відповідати за клієнта. Він лише професійно відповідальний за припинення реалізації суїцидальних намірів. Однак незаперечна аксіома – якщо клієнт дійсно хоче покінчити з життям, ніхто не здатний зупинити його.

9. Консультант зобов'язаний докладно, у письмовій формі, документувати свої дії, щоб у випадку нещастя він зміг довести собі й іншим, що діяв професійно і прийняв всіх заходів для запобігання катастрофи. Консультант повинен знати специфіку консультування осіб, які намагалися вчинити самогубство. Консультування направляється на подолання спонукань до самогубства, які ще залишаються після невдалої спроби.

Гамільтон і Мосс виділяють три етапи консультування:

у гострій фазі;

у фазі одужання;

після одужання.

Особливо значимою є робота консультанта у двох перших фазах.

Під час першого контакту після невдалого самогубства на перший план виступають унікальність ситуації і самопочуття «самогубця-невдахи». Людина, яка пережила максимальну напругу духовних сил, розуміє, що не померла, однак обставини, які призвели до спроби піти з життя, у нього залишилися.

Момент «пробудження» – це початок нового етапу життя цієї особи, тому важливо, який «вплив» буде вписано в «чистий аркуш» свідомості клієнта. Час перших контактів не повинен обмежуватися, клієнтові слід дозволити виговоритися. Від консультанта, який зустрічається з таким клієнтом, потрібна непідроблена щирість, зосередження і віддача всіх своїх духовних сил. Мається на увазі щось більше, ніж обов'язок консультанта. Після спроби самогубства клієнт максимально оголений і дуже вразливий, він ясно відчуває внутрішній стан консультанта. У першій фазі не слід починати обговорення основного конфлікту і лише поступово можна перейти до причин і психосоматичного змісту самогубства. Власне, консультування має бути спрямоване на зменшення тривоги і безнадійності.

Фаза одужання починається, коли клієнт може повернутися у своє колишнє оточення. Під час другої фази, як і після повного відновлення, можливе повторення суїцидальних спонукань. Провокуючий вплив справляє саме оточення, безпосередньо пов'язане з травмуючим фактором, тому на другому етапі дуже важлива робота консультанта з родиною суїцидента. Допомога родині нерідко вирішує проблематичні обставини.

Взагалі, спроба самогубства – істотна причина для змін у сімейному житті, точніше кажучи, такі зміни стають неминучими, і лише зміна умов життя може справити лікувальний вплив. Спроба клієнта зробити самогубство, а тим більше здійснене самогубство, є для консультанта дуже важкою психічною травмою.

 

 

Горе – це сильні емоції, пережиті людиною, коли вона втрачає близьку, кохану людину в результаті її смерті. Це також процес, за допомогою якого людина працює з болем втрати, знову знаходячи почуття рівноваги і повноти життя. Горе – процес функціональної необхідності, але не слабкості. Це спосіб, за допомогою якого людина відновлюється після відчутної втрати.

Важка втрата описує подію втрати, тобто саму смерть. Для консультування людини, яка пережила втрату, необхідно знати особливості періодизації відчуттів і емоцій протягом часу виходу з кризи, а також вміти оцінювати критичність певного періоду.

Жалоба – це публічне вираження втрати, звичайно триває з моменту повідомлення про смерті до моменту поховання. Супроводжується різними ритуальними діями відповідно до духовних і культурних традицій.

Критичні періоди часу у випадку втрати близької людини наступні.

Перші 48 годин – шок від перенесеної втрати і відмова повірити в те, що відбулося, можуть бути дуже сильними в перші години. Емоційно це іноді виражається в страху втратити членів родини і друзів.

Перший тиждень – необхідність проведення похорону і інші турботи – займають всі думки, і почуття втрати може переноситися чисто автоматично. Воно може супроводжуватися відчуттям «занепаду» і емоційного та фізичного виснаження.

2-5 тижнів – тут переважає почуття покинутості як родиною, так і друзями, які повернулися до своїх повсякденних турбот після похорону. Що стосується роботи, то