Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Примітивізм та неосвіченість тут якоюсь мірою навіть роблять свій внесок у плюралізм сучасної культури: вони зрівнюють науку з міфом, логіку – з містичними одкровеннями, а це приводить до формування в суспільній думці „норм”, що мають право на існування так само, як і високі зразки творчого розуму.

 

„Новизна сьогоденної ситуації полягає у вирівнюванні антагонізму між культурною й соціальною дійсністю шляхом відторгнення опозиційних, чужих і трансцендентних елементів у високій культурі, завдяки яким вона створювала інший вимір реальності. Ліквідація двомірної культури відбувається не засобом відхилення та відкидання „культурних цінностей”, а засобом їх повного вбудовування в усталений порядок і масового тиражування й демонстрації ... Те, що засоби масової комунікації гармонійно, часто непомітно змішують мистецтво, політику, релігії та філософію з комерційною рекламою, означає, що ці сфери культури приводяться до спільного знаменника – товарної форми. Музика душі стає ходовою музикою. Визнається не істинна цінність, а грошова вартість. Тут – зосередження раціональності status quo і початок будь-якої відчуженості реальності”.

Г. Маркузе. Одновимірна людина

 

Ще одна проблема сучасної культури – її технізація. Загальновідомий факт – проникнення техніки в галузі буття тим більший, чим далі просунулася країна на шляху до цивілізації західного типу. Технізація життя є невід'ємною стороною сучасної західної культури, засобом і результатом її розвитку. За блага, які несе людям технічний прогрес, доводиться розраховуватися: зростання продуктивності праці призводить до безробіття;  досягнення життєвого комфорту – до збільшення  відірваності людини від людини; автомобілізація населення підвищує його мобільність і посилює забруднення атмосфери (губиться природа). Панування техніки над людиною  призводить  до  того, що  вона сама  набуває  рис  машини,   стає автоматом, який функціонує згідно з вимогами технічного середовища, в якому воно знаходиться. Таким чином, у цих умовах зав'язується боротьба між двома протилежними  установками:  технізацією  та  антитехніцизмом.  Цим  двом тенденціям   і   уявленням   відповідають два протилежні погляди на науку: сцієнтизм й  антисцієнтизм, про які йшлося у темі 3.

У XX столітті виникає нова форма соціокультурної кризи – глобальна. В цей період виникає загальнолюдська культура, що ґрунтується на змінах соціального, політичного і культурного планів.

Спочатку глобальна соціокультурна криза, тобто криза в масштабах усієї планети, усвідомлювалась у негативній формі: як загальне руйнування матеріальної і духовної культури. Те, що доля людини та доля людства становлять єдине ціле, показала вже Перша світова війна. Люди усвідомили, що для світової війни не існує меж держав, тут тил і фронт об'єднані в єдине ціле. Недарма одне з яскравих філософських учень XX ст. - вчення про ноосферу виникло саме в цей час. Ноосфера є цілісним планетарним явищем, і думка про це прийшла В.І. Вернадському в період світової катастрофи та катаклізмів: „Перша світова війна 1914-1918 років особисто в моїй науковій праці відбилася найрішучішим чином. Вона змінила докорінно моє геологічне світорозуміння”.

Не випадково видатний вітчизняний мислитель саме „в атмосфері цієї війни” дійшов ідеї про входження в ноосферу як завершальний стан еволюції біосфери, де людина представлена як найбільша геологічна сила, що змінює зовнішність Землі.

Римський клуб у 1972 р. представив відому книгу „Межі зростання. Доповідь Римському клубові”. В ній з усією гостротою поставлене питання про можливості людини покладатися на стихійний еволюційний процес розвитку суспільства. Проблема полягає в тому, що сучасні тенденції світового розвитку, зорієнтовані за принципом кількісного зростання, ведуть до катастрофічних наслідків. Звичайно, загальне уявлення про обмеженість Землі як місця виробничої діяльності людини, досить абстрактне. Зараз цей тип кризи усвідомлюється більш конкретно, як „обмеженість деяких видів ресурсів”.

Друга криза пов'язана з виникненням небезпечних тенденцій у використанні різного виду ресурсів. Унаслідок безконтрольного перероблення ресурсів виникає непомірне навантаження на екологічну сферу. В результаті – чим більше використовується ресурсів, тим більшою стає небезпека. Тут мається на увазі знищення лісів – легенів планети, парниковий ефект, зменшення озонового шару.

Ці глобальні проблеми є актуальними і зараз, оскільки не розв’язана проблема економічного зростання на основі тотальної індустріалізації. Проблеми голоду, питної води, неграмотності, відставання країн, що розвиваються, ведуть до необхідності економічного зростання. При цьому немає можливості здійснити це зростання без збільшення споживання енергії та ресурсів. Тому криза в найближчій перспективі буде розширюватися й поглиблюватися.

Іншим видом глобальної кризи, розглянутим Римським клубом, була криза внутрішнього розвитку самого суспільства. По-перше, ціна науково-технічного прогресу виявляється занадто великою. Справа в тому, що збільшується ризик виникнення масштабних техногенних катастроф (типу Чорнобильської). Сучасна промислова й енергетична інфраструктура вразлива з боку впливу природних стихійних сил і соціальних катаклізмів (війн та революцій).

До криз внутрішнього, суспільного характеру належить і проблема нерівномірного розподілу негативних впливів науково-технічного прогресу на різні прошарки населення, країни й регіони світу. Так, країни, що володіють енергоресурсами та здійснюють їх первинну переробку, створюють велетенське навантаження на екологію.

Засновник Римського клубу А. Печчеї говорив про проблеми, що поширюються по всій планеті, незважаючи на різні соціально-політичні умови: «З усього цього випливає висновок, що наша самозростаюча система сама прирекла себе на шлях, котрий позбавляє її цієї можливості.