+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
214
Мова:
Українська
нові форми та жанри мистецтва, пов'язані з використанням техніки (цифрова фотографія, електронна музика, комп'ютерна графіка), набули популярність масові художні видовища, отримала розвиток тенденція до синтезу різних мистецтв. Ці напрями в мистецтві пов'язані з новим – модерністським – світоглядом. Модернізм (від франц. тоdеrnе – сучасний) протиставляв себе традиціоналізму в якості єдиного „мистецтва сучасності” або „мистецтва майбутнього”. Саме слово „модерн” було вперше використано в V ст. для розмежування християнства, що набуло офіційного статусу, і минулого римського язичества. З того часу „модерність” (належність до сучасності) завжди передбачала необхідність усвідомлення епохи у співвіднесенні її з античністю. В Європі нова культура завжди формувалась на базі оновленого ставлення до античності. Так, античне мистецтво завжди вважалось нормативним зразком, із яким звіряли свої твори художники „модерну” в усі часи. Культура „модерну” будь-якої епохи завжди озиралась на античність і, навіть критикуючи її, все ж ніколи повністю від неї не відмовлялась.
У XIX ст. модерн почав набувати стійку тенденцію, протиставляти себе історії й традиції взагалі, пориваючи історичні зв'язки. Модерним починає вважатись тільки те, що виражає просто „нове”. Починається гонитва за „великою новизною” як такою. Ця модифікація модерну чітко представлена, наприклад, у теорії мистецтва Ш. Бодлера – французького поета XIX ст., на котрого великий вплив справив Е. По. Так, Ш. Бодлер орієнтував художників на відмову від традиційних норм і зразків. Художникові пропонувалось завоювати простір та час майбутнього, не орієнтуючись при цьому на будь-які вказівки. Він не знав жодних правил поведінки, норм і зразків у цьому відкритому йому майбутньому; він просто створював нове, не маючи на цьому шляху ніяких орієнтирів. Ш. Бодлер, по суті, сформулював стратегію культури постмодерну.
Модернізм у мистецтві – це сукупність напрямів, що склалися у мистецтві XX ст. Точні часові межі цього явища визначити важко, адже модернізм – явище неоднорідне. Характерними особливостями модернізму є:
-відсутність єдиного стабільного стилістичного начала (модернізм неможливо визначити як стиль у мистецтві – це, скоріше, сукупність стильових напрямів);
-теоретичною базою модернізму є такі філософські теорії, як філософія життя, неокантіанство, феноменологія, інтуїтивізм, фрейдизм;
-відмова в мистецтві від реалізму, спроба, як і в науці, проникнути в потаємне, невидиме;
-елітарний характер культури, що поєднується з намаганням перебудови суспільства та прагненням до масовості.
Умовними часовими рамками існування модернізму можна вважати період з 1907 р. (часу виникнення кубізму) по 60-ті роки XX ст. (початку постмодернізму). Центрами модернізму дослідники вважають Францію, Німеччину, Італію і Росію.
Модернізм як явище культури XX ст. включає такі напрями в мистецтві:
1. Кубізм (від франц. сиbе – куб) – авангардистський напрям в образотворчому мистецтві початку XX ст. (П. Пікассо, Ж. Брак, Л. Попова), особливостями якого були конституювання об'ємної форми на площині, використання простих, усталених геометричних форм (куб, конус, циліндр). „Точкою відліку” для кубізму стала робота II. Пікассо „Авіньйонські дівчата” (1907). Кубізм не намагався навмисно відійти від реальності, він просто шукав нові способи її розуміння.
2. Футуризм (від лат. futurum – майбутнє) виник як суспільно-політичний рух в Італії в 1909 р., ідеологом котрого був літератор Ф. Марінетті. У своїх маніфестах футуристи пропонували ідею „повстання проти тиранії слів „гармонія” та „гарний смак”, пропонували знищити театри, музеї, „вимести” з живопису всі вже використані сюжети, зображувати сучасне динамічне життя. Наслідуючи Ф. Ніцше (який стверджував, що „світ не є чимось фактичним, він рухається, перебуваючи у стані розвитку”), футуристи всіма засобами намагалися передати рух, прискорений темп життя. Це досягається засобами ритмічного повторення окремих фігур і їх частин, наприклад – збільшується кількість рук, ніг у людини, що біжить, зображується мигтіння відповідних фрагментів.
3. Експресіонізм (від лат. ехрrеssiо – вираження) – напрям у літературі та мистецтві початку XX ст., що проголосив єдиною реальністю суб'єктивний духовний світ людини, а його вираження – головною метою мистецтва. В межах експресіонізму виникли перші твори абстрактного мистецтва. У деяких художників, насамперед німецьких, експресіонізм набув яскравого антивоєнного характеру (Е. Барлах, Ж. Гросс, О. Дікс).
4. Абстракціонізм (від лат. аbstrасtiо – відстороненість) – художній світогляд, напрям у мистецтві XX ст., який відзначається заміною натуралістичної предметності вільною грою кольорів, ліній і форм. Серед засновників абстрактного мистецтва – В. Кандінський, П. Мондріан, майстри орфізму. Абстракціонізм виникає в 1910 р. та стає кульмінаційною точкою модернізму в плані відходу від предметності. Першим абстрактним твором уважається акварель В. Кандінського (1910), на якій, за словами одного французького критика, „перший раз в історії живопису не можна було що-небудь помітити або взнати”. Абстракціонізм вирізняється винятково простим малюнком: основна увага зосереджується на світлі й кольорі. До різновидів абстракціонізму відносять геометричну абстракцію, абстрактний експресіонізм, ташизм та ін.
Супрематизм (від лат. suprematіе – панування, перевага) – напрям у мистецтві, заснований у 1913 р. К. Малевичем. Філософською основою супрематизму стало вчення А. Бергсона та Б. Кроче про інтуїцію. Супрематизм вказує на панування інтуїтивного, чистого почуття, що оперує чистим кольором і площинними геометричними формами при відображенні зовнішнього світу. Найбільш відомим супрематичним твором К. Малевича є його „Чорний супрематичний квадрат на білому фоні”. При повному зануренні в субстанцію чорного квадрата свідомість, у кінцевому рахункові, доходить до крайніх меж усвідомлення чорного як Абсолюту.