Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

З кожною новою епохою відбувалося ускладнення стилів, що було пов'язане зі зростанням взаємодії різних шкіл, національних традицій, індивідуальних манер. Уже на межі ХVІІІ-ХІХ ст. розглядати історію мистецтв як зміну стилів стало проблематично, адже розвиток мистецтва не вкладався в рамки зміни одного стилю іншим. XIX століття, що завершувало добу Нового часу, породило стиль „еклектика”, який дозволяв використовувати всі елементи традиційних стилів.

У XX ст. будівництво велося новими індустріальними засобами з використанням невідомих до того часу матеріалів та конструкцій. Це відкривало широкі можливості пошуку засобів виразності, що з успіхом робили видатні архітектори XX ст. (Корбюзьє, Гропіус), але породжувало і складні проблеми масового будівництва.

Грандіозне збільшення кількості міських жителів, перепланування й територій згідно з вимогами НТП примушувало архітекторів шукати форми, оптимальні як за функціональним, так і за об'ємно-просторовим рішенням. Своєрідною відповіддю на заклик нової культурної доби став „хмарочос”. Саме таку назву отримали висотні, в декілька десятків поверхів, будівлі. Їх виникнення у 80-их роках XIX ст. було пов'язане з появою нової техніки, ліфтів та сталевих каркасів.

Батьківщиною цієї нової архітектурної форми вважається Америка. Саме там, в місті Чикаго, у 1891 році архітектори Данієл Бернхем і Джон Уеллборн Рут успішно розв’язали проблему нестачі земельних ділянок для адміністративних будівель, звівши перший в історії архітектури багатоповерховий будинок. Проте не менш гострою була ще одна проблема – яку форму надати новим будівлям: повинні вони бути вищі й більші, при цьому зберігаючи пропорції звичайних будинків, чи їх силует повинен бути зовсім іншим. Відомі чиказькі архітектори Ліс Саллівен та Джон Уеллборн Рут виступали прихильниками нової форми, яка б могла підкреслити висоту будівлі. А ось нью-йоркський архітектор Ричард Морріс Хант був прихильником консервативного підходу, вважаючи, що будівлі можуть бути високими, але обов'язково повинні враховувати історичні традиції, котрі склалися.

Уже у 20-их роках у Нью-Йорку виросло нове покоління американських висотних будівель, яке у руслі розвитку архітектурних стилів можна вважати основою золотого віку висотних конструкцій. Наслідуючи форми знаменитого 55-поверхового „Вулворт-білдінгу”, збудованого у 1913 році за проектом Касса Гілберта, архітектори стали підкреслювати висоту в поєднанні з традиційними формами минулого, піклуючись не лише про економію площі, але й емоційно-естетичний компонент сприйняття. Будівлі баштового типу, завдяки витонченим пропорціям та декоративним додаткам чудово вписувалися в загальний силует міста і тим самим на довгі десятиріччя завоювали право визначати новий образ великих міст практично в усіх країнах світу.

Своєрідним символом Нью-Йорка були й дві башти Центру міжнародної торгівлі (110 поверхів, 412 м.), збудовані у 1971-1973 роках, які трагічно припинили своє існування 11 вересня 2001 року. Події цього дня назавжди ввійдуть в історію, ще раз продемонструвавши, який складний момент переживає зараз людство. Час небувалого технічного прогресу, швидких темпів зростання виробництва разом з тим є часом і найтрагічніших випробувань у царині Духу. Неодноразово робляться спроби зруйнувати ідеали гуманізму, морально-етичні засади соціального прогресу. Ситуація „екзистенціального вакууму”, в яку раз за разом потрапляє людина сучасної епохи, примушує шукати нетрадиційних та дійових шляхів у пізнанні й одухотворенні суспільства, особистості, спираючись на глибинні основи буття: традицію, віру, мораль, творчість. Ця епоха відкриває і не бачені в минулому можливості потужного впливу мистецтва на особистість, утверджує важливість феноменів художньої культури, яким технократичне мислення відводить другорядну роль у житті суспільства. Проте життя повністю підтвердило справедливість афоризму „Vita brevis, ars lоngа” (Життя коротке, мистецтво вічне). Допоки живе людина, мистецтво буде існувати, буде стояти на сторожі духовних надбань людства, утверджувати гуманістичні ідеали.

Мистецтво було, є і буде надійним порадником та розрадником людини.

Отже, художня культура – складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати й систему заходів для створення, збереження й розповсюдження художніх цінностей, виховання творчих кадрів та глядацької аудиторії.

Мистецтво – це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу – головний критерій приналежності до різних видів мистецтва.

Мистецтво, як одна з найважливіших складових культури, проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості, кількість і складність яких неухильно зростає відповідно до  вимог часу.

Вид мистецтва – це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться перш за все способом утілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу.

Значення художньої культури у сучасному світі неухильно зростає, оскільки протистояти явищам бездуховності, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шляхом удосконалення творчих потенцій суспільства, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей і розуміння перспективи гуманітарного розвою культури.

 

ТЕМА 6. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ТА ПОСТМОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ

6.1. Провідні  тенденції сучасного культурного розвитку. Типові риси сучасної західної культури.

6.2. «Модернізм» як тип культури ХХ століття. Напрями модернізму.

6.3.  Криза модернізму. Становлення постмодернізму.

ЛІТЕРАТУРА

Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації / За заг. ред. В.М.Пічі. – Львів, 2003.