Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

Чи не найбільшу увагу приділяють метафорі філософи, мовознавці, психологи. Торкнемося окремо розуміння метафори у кожній з цих галузей.

Проблема філософського трактування метафори присутня у працях Х. Ортеги-і-Гассета, Поля Рікера, Олексія Лосєва, Ольги Фрейденберг, Еліонори Соловей та ін..

Щодо осягнення метафори в мовній репрезентації – тут акцентується закоріненість тропів у самій структурі мови, їхня схильність до творення переносності значень. Поль Рікер, чільний представник сучасної феноменології та онтологічної герменевтики, постулює, що людський досвід має яскраво виражений мовний (символічний) характер. І цю символічну функцію найповніше репрезентує метафора, значення якої постає через конфлікт у фразі. Метафора притаманна творчій свідомості загалом – такого висновку доходить П. Рікер.

На розумінні метафори як «знарядді мислення, формі наукового мислення» наголошує Х. Ортега-і-Гассет. Метафора, на думку філософа, служить тим знаряддям, за допомогою котрого поету вдається досягнути найвіддаленіших ділянок нашого концептуального поля. Об'єкти, що є близькими до нас, легко досягаються, відкривають думці доступ до далеких понять. Метафора ніби продовжує «руку» інтелекту.

Про закоріненість метафори в поетичному мисленні, зокрема у первісному міфологічному мисленні, говорить Ольга Михайлівна Фрейндберг. Метафора є своєрідною перехідною ланкою між образом і поняттям. Вона не ототожнює об'єкти через ототожнення їхніх «властивостей», а дає змогу літературними засобами встановлювати подібність предметів, залишаючи їх тотожними собі, працюючи лише на рівні подібності властивостей. Те, що раніше розумілося як ритуальна, тотемістична та міфічна (генетична) тотожність, на рівні метафори стає лише тотожністю ілюзорною. Метафора «передає конкретність так, що вона обертається на своє власне іномовлення, тобто на таку конкретність, що виявляється абстрактним та узагальненим новим смислом». Такі тотемічні класифікації, на думку Еліозара Моісеєвича Мелетинського, можливі завдяки відомому «метафоризму» міфопоетичної думки, що здатна представляти соціальні категорії і відношення за посередницвом «образів» з природного середовища і навпаки «зашифрувати» природні відношення соціальними. Тезу про взаємототожність поетичних образів і міфу продовжує філософ Еженіо Кассірер.

Таким чином, у філософському аспекті метафора, пов'язуючись з ігровим первнем, з міфом, специфікою пізнання світу, тлумачиться як важлива форма проникнення у внутрішню природу і суть речей. Вона безпосередньо відображає структуру осмислення, людський досвід, що втілений в метафорі у символічній формі. За Мартіном Гайдеггером, мова – це дім бутя людини, а оскільки, метафора є певною символічною мовою, вона є складовою символічного світу людини. Окрім того, пізнавальні можливості метафори представляються оптичною метафорою (метафорою дзеркала) та метафорою сновидіння.

Таким чином, метафору у філософському дискурсі розуміють як специфічну особливість мислення, що реалізується в мові через символічні концепти, що часто існують на рівні ядерних (архетипних) метафор.

Система знань про метафору закріпилась і в психології. Проблема психологічного трактування метафори присутня в працях Сигізмунда Фрейда, Гарольда Блума, Ігора Вачкова, та ін.

Сигізмунд Шломо Фрейд пов'язував її із сферою несвідомого, зокрема з дотепністю як видом душевної діяльності, спрямованим на отримання задоволення, котре випливає з економії психічної енергії. Метафора охоплює схожість між несхожими поняттями, втілює контрастність уявлень, виявляє «сенс у безглузді». За Фрейдом найархаїчнішою метафоричною формою втілення несвідомого є сновидіння. Саме у сні приховані думки і бажання реалізуються у символічних формах – метафорах і метоніміях. Психологічне пояснення тяжіння до метафоризму пропонує американський дослідник Г. Блум. Спираючись на психоаналіз Фрейда, він ототожнює метафору з сублімацією. За Гарольдом Блумом, метафора переводить ім'я на інший об'єкт, подібно до того, як сексуальність переноситься на мислення – інтелектуальну діяльність і мистецтво, внаслідок чого виникає новий троп. Зовнішнім у цьому тропі є подія, а внутрішнім – сексуальність.

Метафору в поетичному тексті Гарольд Блум називає захистом від буквального значення слова – різновиду смерті творчої особистості. Страхом творчої смерті вмотивовує дослідник несвідоме прагнення поета до оригінальної тропеїчної образності, бо саме через неї той чи той митець відокремлює себе від інших поетів. Таким чином, метафора служить засобом індивідуального вираження творчої суті митця.

На думку І. Маноха, табуїстичні за своєю природою метафоричні прийоми можуть використовуватись з різною метою: щоб облагородити реальний об'єкт, щоб «полити його брудом», висміяти, щоб компенсувати відсутність інших пояснювальних засобів. Тепер метафора намагається вивільнитись від позапоетичних, або реальних, покровів. Мова йде про те, що метафора прагне стати реальністю, стати на один щабель з поняттям або перевершити його в можливості відбивати реальність.

Можливість використання метафори в психотерапевтичних цілях вчені зрозуміли зовсім недавно. Після С. Фрейда, як зазначає Ігор Вікторович Вачков, в межах психоаналітичного підходу з'явились концепції Карла-Густава Юнга та Еріка Берна, які розкривали роль казкових метафор в людському житті і запропонували психотерапевтичні технології з використанням метафор (гіпнотерапія з використанням метафор, символ-драма, імаготерапія, робота зі скерованим уявленням, позитивна терапія Пезешкіна, казкотерапія і под.).

Сьогодні можна говорити без перебільшення: ні один психотерапевтичний напрямок не обходиться без використання метафор. Оскільки метафора є втіленням прихованих сенсів, мова метафори є символічною мовою людського спілкування і одним з важливих засобів мистецтва, зв'язною ланкою між різними семантичними просторами (в когнітивному аспекті), вона вводить в дію приховані механізми несвідомого, використовуючи архетипні елементи, то простір для залучення метафори з метою психологічного впливу є надзвичайно широким.

Поступове варіювання асоціативного поля метафори дозволяє говорити про семантичне зближення метафори і міфу. Мова