Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

На сучасному етапі термін «метафора» – це вже далеко не простий перенос за подібністю чи аналогією, а складна багатофункціональна дискурсивна категорія з тенденцією до відокремлення як самостійний науково-міждисциплінарний термін.

За Олександром Опанасовичем Потебнею «метафора є перенесення стороннього слова, (тобто слова з іншим значенням по відношенню до значення, яке шукаємо) :

а) або від роду до виду;

б) або від виду до роду – синекдоха;

в) від виду до виду – метонімія;

г) за відповідністю (подібністю) – метафора у вузькому розумінні» [48, с. 140].

Відокремлення видів метафор О. О. Потебня теж пов'язує з поділом предметів на живі і неживі.

У розкритті зв'язків між прямим і переносним значеннями слів Олександр Опанасович виходив із переконання, що кожне слово народжується за допомогою образу і таким чином воно перетворюється у слово – поняття. Етимологічна форма слова становить собою відношення змісту думки до свідомості, показує, як саме людина уявляє свою власну думку. Інакше кажучи, кожне образне слово виникає в результаті зіставлення одних явищ з іншими, маловідомих з відомими, а також при встановлені асоціативних зв'язків між ними.

У сучасному мовознавстві існують різні погляди на природу метафори. У ряді праці наголошується на асоціативності метафори. Як зазначає Іван Костянтинович Білодід: «Метафоризація відбувається на основі певних асоціацій. Найчастіше вона спрямовується на створення асоціативної символіки, асоціативної антропоморфізації та асоціативної суміжності» [56, с. 138]. Метафора будується на сильних зорових, звукових, дотикових асоціаціях, що викликають схожі уявлення у різних людей, на конкретно-відчуттєвому сприйманні людини. Тому за допомогою метафори художнє мовлення постійно збагачується новими словами, у них відкриваються все нові і нові асоціативні зв'язки між явищами природи і суспільства.

Багато мовознавців вважають, що лінгвістичну основу утворення метафори становить контекстуальне порушення нормативних лексичних зв'язків, поява лексичних компонентів, що виконують характеризуючу роль, нових ознак за рахунок атмосфери іншої реалії, прямо не названої, і як наслідок – семантична двоплановість, одночасне виявлення, співіснування прямих і переносних значень [31, с. 39].

Ковальов Віктор Павлович у зв'язку з цим зазначає, що мовленнєва метафора характеризується семантичною двоплановістю, яка складається зі взаємодії прямого лексичного значення і додаткового контекстуального змісту. Метафори виникають в умовах «незвичних» для основної семантики слова лексичних зв'язків [35, с. 47].

Про двозначеннєвість слова пише і Борис Вікторович Томашевський. На його думку, в метафорі завжди поєднується одночасно два значення. Одне значення, яке визначається контекстом, і друге значення, яке визначається звичним вживанням слова, тобто значення, притаманне даному слову поза контекстом.

Поетична метафора створюється завдяки одночасному існуванню двох планів: прямого і переносного найменування. Тільки рівноправне співіснування обох найменувань дозволяє поетичній метафорі досягти своєї поетичної мети і володіти пізнавальною цінністю.

З погляду історії вживання слів у переносному значенні, як і абстрактне мислення взагалі, – це величезне досягнення в розвитку людського розуму й мови одночасно, в розвитку художнього мислення.

Переносні значення слів виникають на особливостях асоціативного мислення, мислення за допомогою метафор. Метафори, становлячи єдність, нерозривність загального і конкретного в лексичному значенні слів, охоплених процесом перенесення ознак, є результатом активної пізнавальної діяльності людини. З одного боку, в метафорі узагальнюються певні ознаки, що переносяться з одного предмета на інші. З другого боку, метафора – приховане внутрішнє порівняння, яке відзначається конкретно-чуттєвим змістом, через його цілісний образ, через його багатоплановий семантичний зміст.

Олександр Онисимович Тараненко наголошує на тому, що метафора – це семантичний процес, при якому форма мовленнєвої одиниці чи оформлення мовленнєвої категорії переноситься з одного референта на другий на основі тієї чи іншої подібності останніх при відображенні в свідомості мовця. Ця подібність може бути не тільки реальною, яка має місце у дійсності (розуміється під кутом людського сприймання), але всього-на-всього бажаної для мовця, яка лише приписується ним з тієї чи іншої потрібною йому метою певним двом поняттям [63, с. 108].

Цю думку підтримує і Віталій Макарович Русанівський, який зазначає, що метафора – це найменування, що виникає внаслідок порівняння предметів або явищ за певною ознакою. Без порівняння немає пізнання. Результати пізнавальної роботи людини закріплюються в численних метафоричних значеннях, які розвиваються в словах з конкретно-предметною співвіднесеністю [49, с. 91].

Присутня у сучасному мовознавстві і тенденція, яка бере свій початок ще з часів Арістотеля, називати метафору скороченим порівнянням тому, що в метафорі в одному слові приховується і образ, і предмет про який йде мова. Зокрема, у «Словнику лінгвістичних термінів» за загальною редакцією Світлани Яківни Єрмоленко зазначається, що в основі метафори лежить логічний механізм порівняння [36, с. 88]. І щоб здогадатися, на основі якої ознаки будується порівняння, яке приховане в метафорі, необхідно усвідомити, що спільного є між предметом, вираженимпереносним значенням, і образом, вираженим прямим значенням метафоричного слова.

Ще один аспект висвітлення метафори – це процес метафоризації як джерела вторинної номінації, переносної. Метафора служить одним із найпоширеніших способів поповнення лексичного і фразеологічного інвентаря мови, вона дає назви об'єктам, які належить до найрізноманітніших сфер дійсного світу. Метафора – семантичний троп, сутність якого полягає в утворенні контекстуально-мовленнєвого переносного значення на основі подібності певних ознак двох предметів, один з яких вже означений, і значення, яке вміщає