Методика проведення занять ознайомлення з українським одягом у старшій групі дошкільного навчального закладу

Колірне вирішення українських костюмів XV – XVII століття було дуже різноманітним. У народних костюмах переважав загалом світлий колір основного полотняного одягу. Білими були не тільки сорочки й штани, а не рідко й шерстяний верхній одяг – свити, гулі, гуні. Майже білого кольору (точніше, світло-кремового) було часто й некрите овчинне вбрання, вироблене «набіло» (кожухи, кептарі). Розмаїтість кольорів не порушувала принципу колоритної єдності, двоколірності і навіть монохромності у колірному вирішенні костюмів. Вишивки у XV – XVII столітті теж не були строкатими, до того ж поряд із чорними, червоними й синіми побутували й білі вишивки. [12, с. 170]

У XVII – XVIII столітті на Сумщині розвивалися майже всі ремесла, які існували тоді на Україні. Особливо поширеним було ткацтво. В усіх селянських господарствах жінки пряли лляне, конопляне і вовняне прядиво, з якого виготовляли тканину для нижнього і верхнього одягу, килими, рядна і мішковину. Відомі в Україні були охтирські плахти, кролевецькі рушники, хустки, жіночі очіпки. [13, с. 184-185]

У 70 – 80 рр. XIX століття значного розвитку в Сумському повіті набуло ткацтво – у слободі Ворожба, де у великій кількості виготовлялися полотно, рядно і сукно. Центром ткацького виробництва вважався Кролевецький повіт, де, за даними 1897 р., було зайнято 3 тис. чоловік. Їхні вироби 1913 р. неодноразове представлялися на всеросійських виставках дрібних кустарів. Цей промисел зберігся до нашого часу. [13, с. 260-261]

 

 

У XIX ст. на всіх теренах України зберігається традиційне вбрання, сформоване в ансамблевий комплекс, – стрій. Ансамбль вибудовується за єдиним принципом пошарового накладання убрання (натільне, поясне, плечове, верхнє, прикраси, доповнення, головний убір і т. ін.). Вироблено єдині художньо-естетичні правила оздоблення предметів ноші, в яких знайшли відображення найкращі досягнення українських майстрів візерункового ткання, вишивки, мережки. Повсюдно діють єдині морально-етичні норми побутування строю, за якими розрізняється убрання буденне, святкове, обрядове. [1, c. 518] По всій Україні горять разки намиста, мерехтять квітами, стрічками, намистинами, дзеркальцями дівочі вінки, вишневі, зелені, сині, червоні, тернові хустки, пломеніють чорнобривцями плахти й запаски, переливаються коштовними самоцвітами уставки і манишки. Локальні варіанти вбрання, простежені в окремих місцевостях, дали підставу виділити характерні строї Наддніпрянщини, Слобожанщини, Причорномор’я, Полісся, Волині, Опілля, Поділля, Північної Буковини, Покуття, Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття. [17, с. 518-519]

У Степовому макрорегіоні виділяються дві історико-культурні смуги: власне степова та середземноморська (південне узбережжя Криму та окремі приморські місцевості материкової частини Північного Причорномор'я). Кримські гори є перехідною смугою між ними.

Нижньодніпровський регіон відповідає території сучасної Миколаївської області, південних районів Кіровоградської області (Вільшанського, Добровеличківського, Новоукраїнського, Кіровоград-ського, Новгородківського, Петрівського, Долинського, Устинівського, Бобринецького, Компаніівського, південної частини Олександрів-ського), північних районів Херсонської області (Великоолександрів-ського та Високопільського), південно-західних районів Дніпропетров-ської області. Комплекс вбрання українців Степу був створений переселенцями з різних регіонів України.

Вбрання українців Степу формувалося у взаємодії з культурними традиціями інших народів (росіян, болгар, греків, німців та інш.), які селилися поруч з українцями на правах дежавних колоністів.

Неоднорідні за своєю етнічною приналежністю переселенці – ви-хідці з різних місць України – приносили з собою різноманітні культурні традиції.

Найбільше збереглись традиції в українців Нижнього Подніпров'я та Таврії. Комплекс жіночого вбрання вишиванок українців Нижнього Подніпров'я і Таврії складався з таких елементів: різноманітних типів сорочок вишитих; поясного одягу – незшитого (одноплатової дерги чи двоплатової плахти) або зшитого (з кількох пілок рясних спідниць та спідниць з оборкою по низу) ; фартуха (запаски, попередниці, запонки) ; орнаментованого поясу; нагрудного одягу у вигляді безрукавних керсетів; зимового та демісезонного верхнього одягу з рукавами.

Вбрання в Причорномор’ї має багато спільних рис з одягом як Наддніпрянщини, так і Слобожанщини. Чоловіки носили вишиті сорочки з розрізом посередині грудей, сорочку- чумачку, лоцманську. Штани – полотняні, а також з фабричної тканини. В степовій частиш регіону були поширені шкіряні штани («ірхи», «іршанки»). Вони не мали зовнішніх бокових швів і дуже нагадували штани скіфів. Взимку чоловіки вбирали свитки, гуньки з грубого сукна домашнього виробу, кирею, пальто із сукна, коротку кожушанку, кожух вільного крою («толуб») до роботи, довгий просторий кожух або довгу вільного крою бурку з каптуром у дорогу. Улюбленим верхнім вбранням були чумачки – із синього тонкого фабричного сукна з відрізною спинкою і складками на ній. Поширеними головними уборами вважались смушева шапка і солом’яний бриль, взуттям – чоботи, в Степу – постоли.

Жіночий стрій включав білу сорочку, вишиту білими нитками, з примереженими рукавами; сорочку, вишиту чорними нитками (Херсонщина, Миколаївщина) ; коротку сорочку («до талійки»), оздоблену вишивкою; клітчасту плахту; сукняну джергу (на щодень) ; широку спідницю з фабричної тканини, до якої одягали такий же або тканий фартух; корсетку з