Міжнародний захист прав жінок

 

У середині ХХ ст. починається новий етап підвищення уваги з боку міжнародної спільноти до проблеми захисту прав жінок. У цей час приймається ряд міжнародно-правових документів, які становлять інтерес перш за все тому, що закріплюють принцип рівності жінок і чоловіків, базуються на визнанні рівності прав і можливостей жінок і чоловіків. Так, наприклад, у ст. 29 Рекомендації Міжнародної організації праці щодо мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях, прийнятій 20 квітня 1944 р., передбачалося, що одним із завдань політики всіх компетентних органів влади є вживання таких заходів, з урахуванням місцевих умов, які є доцільними і здійсненними для надання жінкам рівних можливостей щодо загальної освіти, професійного навчання і роботи; захисту від фізично шкідливих умов праці та економічної експлуатації, включаючи охорону материнства; захисту від особливих форм експлуатації; справедливого і рівного ставлення до чоловіків і жінок у тому, що стосується винагороди та інших умов праці. Але в той же час зберігався і патерналістських підхід: у цій самій Рекомендації встановлювалась заборона для жінок працювати вночі на будь-яких промислових підприємствах чи у будь-яких їхніх філіалах, на підземних роботах у будь-яких шахтах чи в копальнях.  

Одним із основних принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 р., став принцип рівноправ’я чоловіків і жінок. Згідно зі ст. 2 даного міжнародного акта кожна людина повинна мати всі права та свободи, проголошені Загальною декларацією, незважаючи на расову приналежність, колір шкіри, стать, мову, релігію, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майнове, станове або інше становище. Згідно зі ст. 7 Декларації всі люди рівні перед законом і мають право, незважаючи ні на що, на рівний захист закону. Усі люди мають право на рівний захист від будь-якої дискримінації та підбурювання до такої дискримінації  .

У 1947 році було створено Комісію Організації Об’єднаних Націй щодо становища жінок. Цим органом були розроблені такі міжнародні документи: Конвенція про політичні права жінок від 31 березня 1953 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки від 20 лютого 1957 р. та ін. Ці документи проголошували принцип рівності жінок і чоловіків. Крім того, вони значно розширили сферу суспільних відносин, які стали предметом правого регулювання з точки зору положення в них жінки й які раніше обмежувалися переважно трудовими відносинами.

Комісія ООН з питань становища жінок готує звіти та рекомендації щодо прав людини та проблем, які стосуються становища жінок. Вона відіграла свою роль при розробці сучасних актів щодо прав жінок – Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, а також у започаткуванні ООН програм, що стосуються жінок. Останніми роками Комісія є органом підготовки важливих міжнародних конференцій і спрямовує свою діяльність в основному на поліпшення політичного, економічного та соціального становища жінок  .

Відділ удосконалення становища жінок діє в системі ООН як координуючий центр, де сходиться вся інформація, пов’язана з проблемами ґендера. Комісія з питань становища жінок домагається відповідних ресурсів, щоб приділяти увагу конкретним порушенням прав людини. Комісія засідає раз на рік протягом трьох тижнів. На початку 80-х pp. Комісія розглядала повідомлення, що стосуються порушень прав жінок, які були джерелом інформації для досліджень, і не могла впливати на факти порушення прав жінки. Згодом роль Комісії була розширена: вона брала участь в механізмі моніторингу з правом проводити власні розслідування.

Комісія має право приймати повідомлення (скарги) від окремих осіб або груп, що скаржаться на порушення їх прав від будь-якої держави. Повідомлення, отримані згідно з Процедурою 1503, що стосуються становища жінок, можуть бути передані до даної Комісії для розгляду за цією процедурою  .

Робоча група Комісії розглядає повідомлення і подає висновок про форму та тенденції дискримінації, однак до її компетенції не входять рекомендації щодо певних дій стосовно кожної окремої справи. Уряду пропонується дати відповідь на повідомлення, яке його стосується, а Комісія тоді може на свій розсуд подавати рекомендації до ЕКОСОР.

Роль захисника прав жінки у процедурі незначна, вони практично лише подають до розгляду первинне повідомлення, яке не розголошуються, і Комісія донедавна навіть не мала права повідомляти автора подання про можливі рекомендації у відповідь на його скаргу. Процедура розгляду повідомлень має потенційні можливості. Імовірно, коли нею частіше користуватимуться захисники прав жінок, Комісія перетвориться на ефективний орган моніторингу  .

Комісія не проводить розгляду кожного окремого повідомлення з тим, щоб допомогти жертві усунути порушення прав людини. Ресурси Комісії обмежені, а її можливості вплинути на уряди так, щоб вони змінили свою політику, незначні

7 листопада 1967 р. була прийнята Декларація про ліквідацію дискримінації щодо жінок, текст якої був підготовлений Комісією щодо положення жінок. Значення цього міжнародно-правового документу полягало у тому, що це був перший спеціальний міжнародний акт, спрямований на ліквідацію дискримінації щодо жінок. Стаття 1 Декларації проголошувала