Міжнародний захист прав жінок

Ще однією тенденцією є приділення уваги до необхідності подолання дискримінації щодо осіб, які є її жертвами не за однією, а за декількома ознаками, наприклад:

• щодо жінок-інвалідів (Рекомендація щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів, прийнята Генеральною конференцією Міжнародної організації праці 1 червня 1983 р., у пункті 8 закріплює положення, відповідно до якого під час організації професійної реабілітації і сприяння інвалідам у працевлаштуванні слід дотримуватися принципу рівності ставлення і можливостей для працюючих чоловіків та жінок) ;
• щодо жінок-інфікованих на СНІД (Паризька декларація «Жінки, діти й синдром набутого імунодефіциту (СНІД) «, затверджена Міжнародною конференцією про наслідки СНІДу для здоров’я матері та дітей 27 – 30 листопада 1989 р.) ;
• щодо жінок, які проживають у сільській місцевості (стаття 14 Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок) ;
• щодо жінок, які належать до національних меншин (Резолюція 47/135 Генеральної Асамблеї ООН «Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин», прийнята 18 грудня 1992 р., в Преамбулі якої було вказано, що даний міжнародний документ приймається на підтвердження віри в основні права людини, гідність та цінність людської особистості, рівноправ’я чоловіків та жінок та рівність великих і малих націй) тощо  .

Та все ж таки особлива роль з погляду міжнародно-правового захисту прав жінки залишається за Конвенцією ООН 1979 р оку «Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок», специфіка якої полягає не лише в широкому охопленні гендерних проблем, але й тому, що до цього часу вона ратифікована більшістю держав світу, до яких, однак, не входять США  . Станом на початок 2011 р. цю Конвенцію ООН ратифікували 186 держав світу. США підписали, але не ратифікували цей документ (вони дотримуються більшості її норм de facto). І лише 6 держав світу взагалі не підписали Конвенцію: з них три ісламські (Іран, Судан, Сомалі) і три країни Океанії (Палау, Науру і Тонга). У 1999 р. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 54/4 до цієї Конвенції був ухвалений Факультативний протокол, який набув чинності у 2000 р. Цей протокол передбачає спеціальний механізм скарг на порушення країнами-учасницями норм Конвенції 1979 р. Відповідно до ст. 15 (1) Факультативного протоколу цей документ відкритий для підписання будь-якою державою, що ратифікувала Конвенцію. На цей час протокол підписали 79 держав світу  .

У зв’язку з цим постає питання, чому ж визнана як міжнародний еталон гендерної рівноправності Конвенція ООН 1979 р. виконується далеко не в усьому світі і які заходи необхідно вжити міжнародному співтовариству, щоб домогтися її більшої ефективності. По-перше, багато держав, ратифікуючи Конвенцію ООН 1979 р., зробили при цьому велику кількість досить істотних застережень і заяв. І, по-друге, неефективно працює регламентований нормами міжнародного права механізм подання і розгляду індивідуальних заяв з приводу гендерних правопорушень даної Конвенції  .

На думку Комісії з ліквідації дискримінації щодо жінок, численні застереження впливають на ефективність застосування Конвенції, створюють перешкоди в реалізації її положень, обмежують мандат Комісії і негативно впливають на весь механізм захисту прав людини. Деякі держави стурбовані колізією між статтею 2 Конвенції і законами ісламського шаріату. Пункт «д» ст. 2 Конвенції ООН 1979 р. зобов’язує держави-учасниці скасувати положення кримінального законодавства, які є дискримінаційними щодо жінок. Однак, ратифікуючи Конвенцію, Бангладеш зробила застереження, що не вважає себе обмеженою цією нормою, тому що «вона вступає в конфлікт із шаріатським правом, заснованим на Святому Корані і Сунні»  . Аналогічні застереження зробили при ратифікації Конвенції ООН 1979 р. Єгипет, Ірак і Лівія, що значно звужує сферу її дії.

Право держав робити при ратифікації або приєднанні застереження до Конвенції ООН 1979 р. закріплено в ст. 28 цього міжнародного документа, де проголошується неприпустимість застережень, несумісних з цілями і завданнями Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Передбачено також можливість зняття в будь-який час попередніх застережень шляхом відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря ООН. За роки, що пройшли з моменту підписання Конвенції 1979 р., правом на зняття застережень скористалася низка держав, проте чинними залишилися ще багато істотних застережень до Конвенції 1979 р., що перешкоджають досягненню справжньої гендерної рівноправності в багатьох країнах і навіть регіонах світу  .

Відповідно до рішень Віденської Всесвітньої конференції по правах людини Комісія періодично розглядає доповіді держав-учасниць про хід виконання Конвенції ООН 1979 р., аналізуючи питання про сумісність застережень з цілями і завданнями Конвенції 1979 р. відповідно до сучасного розуміння проблеми гендерної рівноправності та інформує про висновки держави. У разі виявлення істотних розбіжностей Комісія вправі звернутися до Генерального секретаря ООН з проханням доповісти про цей факт Генеральній Асамблеї, яка може звернутися в Міжнародний Суд із клопотанням про надання консультативного висновку про те, чи не вступає нове застереження до Конвенції 1979 р. у протиріччя з цілями і завданнями гендерної рівноправності.

Додатковий імпульс цьому процесові дало схвалення 6 жовтня 1999 р. Генеральною Асамблеєю Факультативного протоколу до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, що допускає право подання жінками і неурядовими жіночими організаціями індивідуальних скарг про порушення Конвенції окремими особами, групою осіб або організаціями, які зазнали шкоду або в іншій