Міжнародний захист прав жінок

 

1. ХХ ст. стало етапом, коли в більшості країн Європи й Америки жінки домоглися значних успіхів у вирішенні питання про політичну і юридичну рівноправність з чоловіками. У цей період принцип рівності статей отримав визнання і закріплення на рівні міжнародно-правових договорів і внутрішньодержавного законодавства, створено юридичний механізм забезпечення реалізації принципу гендерної рівності.
2. Важливим кроком у розвитку законодавства щодо захисту прав жінок стало створення у 1947 році Комісії Організації Об’єднаних Націй щодо становища жінок. Ця Комісія розробила ряд міжнародно-правових актів, підготувала звіти та рекомендації щодо прав людини та проблем, які стосуються становища жінок.
3. Велике значення для розвитку інституті міжнародного права жінок мала Декларація про ліквідацію дискримінації щодо жінок 1967 року. Стаття 1 Декларації проголошувала дискримінацію щодо жінок, що призводить до заперечення чи обмеження їх рівноправ’я з чоловіками, несправедливістю й злочином проти людської гідності.
4. Міжнародно-правовим актом, що узагальнює всі надбання у галузі прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 р. Конвенція передбачає механізм контролю за виконанням кожною державою, яка її ратифікувала і тим самим погодилась на обов’язковість її положень для себе, зобов’язань, закріплених у даному міжнародно-правовому договорі.

Довгостроковою метою ООН є поліпшення становища жінок та розширення їх можливостей у всіх сферах повсякденному житті. На чотирьох великих всесвітніх конференціях ООН були поставлені завдання, пов'язані з поліпшенням становища жінок і охороною їх прав, на період до кінця століття. Період 1975 – 1985 рр. був проголошений ООН Десятиліттям жінки. Фонд ООН для розвитку в інтересах жінок (ЮНІФЕМ) і Міжнародний навчальний і науково-дослідний інститут з поліпшення становища жінок (МУНІУЖ) підтримують проекти з підвищення якості життя жінок більш ніж у 100 країнах.

Чотири всесвітні конференції зі становища жінок, скликані Організацією Об'єднаних Націй за останню чверть століття, допомогли поставити проблему гендерної рівності в центр уваги світової спільноти. Рішення конференцій об'єднали людей з усього світу для досягнення низки спільних цілей, виробивши ефективний план дій щодо поліпшення становища жінок в усіх сферах громадського та приватного життя.

Боротьба за гендерну рівність все ще перебувала в початковій стадії на момент заснування ООН в 1945 році. З 51 країни, перших членів Організації, тільки в 30 країнах жінкам забезпечувалися виборчі права рівні з чоловіками або дозволялося займати державні пости. Проте, укладачі Статуту ООН спеціально передбачили «рівні права чоловіків і жінок», продемонструвавши віру організації «у фундаментальні права людини» та «гідність і цінність людської особистості». До цього в жодному міжнародному документі не проголошувалася рівність всіх людей і спеціально не виділялася приналежність до однієї зі статей, як підстава для дискримінації  .

Протягом перших трьох десятиліть робота ООН щодо вирішення проблем жінок зосереджувалася, насамперед, на визначенні юридичних і цивільних прав жінок і на зборі інформації про становище жінок у всьому світі. Проте, з часом ставало все більш очевидним, що лише законів недостатньо для забезпечення жінкам рівних прав.

Другим етапом боротьби за гендерну рівність стало скликання з ініціативи ООН чотирьох всесвітніх конференцій для розробки стратегій і планів дій щодо поліпшення становища жінок. Вжиті зусилля пройшли через кілька фаз і трансформацій, від погляду на жінок, майже виключно з точки зору їх потреб у розвитку, до визнання їх істотного внеску в процес розвитку в цілому, до прагнення розширення їх прав та можливостей повноцінної участі у всіх видах людської діяльності на всіх рівнях.

Перша всесвітня конференція зі становища жінок була скликана в Мехіко в 1975 році. Цей рік був оголошений Міжнародним роком жінки. Конференція стала початком нової ери в поліпшенні становища жінок шляхом всесвітнього діалогу  .

Згідно з висновками, зробленими в ході роботи Генеральної Асамблеї ООН, конференція в Мехіко повинна була привернути увагу міжнародних кіл до необхідності розробки майбутніх цілей, ефективних стратегій і планів дій щодо поліпшення становища жінок. Для цього учасники Генеральної Асамблеї визначили три ключові завдання, які стали згодом основними напрямками роботи ООН щодо вирішення проблем жінок:

• повна гендерна рівність і ліквідація дискримінації за ознакою статі;
• залучення жінок до процесу розвитку та їх повноправна участь у цьому процесі;
• визнання внеску жінок у зміцнення миру в усьому світі  .

Учасники конференції прийняли Всесвітній план дій – документ, що містив основні напрями діяльності урядів і світового співтовариства на наступні десять років щодо виконання поставлених Генеральною Асамблеєю трьох ключових завдань. Планом дій була визначена програма-мінімум до 1980 року, основним завданням якої було забезпечення рівного доступу жінок до таких сфер, як освіта, зайнятість, політична діяльність, охорона здоров'я, забезпечення житлом, харчуванням та планування сім’ї  .

Це означило зміни в ставленні до жінок, що почалися на початку 70-х років. Якщо раніше жінки сприймалися як пасивні одержувачі підтримки і допомоги, то зараз до них почали ставитися як до повноцінних і рівних партнерів з рівним доступом до ресурсів та можливостей. Така ж зміна відбувалася і в підході до процесу розвитку: від думки про те, що розвиток