Міжнародний захист прав жінок

Усвідомлення цього факту зажадало вироблення нового підходу. Делегати конференції були уповноважені почати пошук нових шляхів з подолання перешкод для досягнення цілей Десятиліття – рівності, розвитку і миру.

Перспективні стратегії на період до 2000 року, розроблені і прийняті одноголосно 157 країнами-учасницями ООН в Найробі, становили собою вдосконалений проект плану з поліпшення становища жінок до кінця століття і новий етап у боротьбі за гендерну рівність. Участь жінок у прийнятті рішень і доступ до управління всіма сферами людської діяльності були визнані не тільки їх законним правом, але й суспільно-політичною необхідністю.

В основу документа було покладено ряд заходів з досягнення рівності на національному рівні. Уряди повинні були визначити свої власні пріоритети, засновані на їх стратегіях розвитку та ресурсних можливостях. Трьома основними групами заходів були:

• заходи щодо удосконалення конституцій і законодавств;
• рівна участь у соціальних програмах;
• рівна участь у політичному житті й прийнятті рішень  .

Відповідно до твердження про те, що всі загальні проблеми є, в тому числі, і жіночими проблемами, рекомендовані перспективними стратегіями заходи поширювалися на широкий спектр областей: від працевлаштування, охорони здоров'я, освіти та соціальних послуг до промисловості, науки, комунікацій та навколишнього середовища. Крім того, були запропоновані основні напрями національних заходів з підтримки участі жінок у діяльності по зміцненню миру, а також наданню їм допомоги в особливо важких ситуаціях.

Відповідно до вищезазначеного, рішенням конференції у Найробі було рекомендовано урядам всіх країн делегувати повноваження щодо вирішення проблем жінок всім державним установам. Більше того, слідом за конференцією делегати Генеральної Асамблеї звернулися з проханням до ООН про внесення нових положень, які стосуються проблем жінок в усі сфери діяльності Організації, а саме, в ті, які до цього їх не мали  .

В ході роботи конференції в Найробі був вироблений більш широкий підхід до проблеми поліпшення становища жінок. Нарешті було досягнуто визнання того, що рівність жінок не є ізольованою проблемою, а безпосередньо стосується всіх сфер людської діяльності. Тому для досягнення цілей Десятиліття жінок життєво важливими визнавалися перспективи покращення становища жінок та їх активне залучення до вирішення всіх проблем, а не тільки тих, які стосуються безпосередньо жінок.

Пекінська конференція (1995 р.) – четверта в серії проведених під егідою ООН глобальних конференцій по становищу жінок, які закладають основи для діяльності в цій області. Четверта Всесвітня конференція активізувала розгляд теми «Рівність, розвиток і мир», затвердженої на першій Конференції в Мехіко. На Конференції, що відбулася в Копенгагені, до обговорюваної проблеми були додані три підтеми: «Зайнятість, охорона здоров'я та освіта»  . На третій Конференції ці теми були об'єднані в документі «Найробійських перспективних стратегій в галузі поліпшення становища жінок до 2000 року».

Представники майже всіх країн і всіх верств суспільства зібралися разом для того, щоб оцінити прогрес у досягненні рівних можливостей для жіночої половини населення у всіх країнах і у всіх областях, узгодити глобальну стратегію для Платформи дій з метою поліпшення становища жінок, визначити пріоритетні дії, які повинні бути здійснені міжнародним співтовариством, включаючи систему ООН та мобілізувати зусилля як жінок, так і чоловіків, що представляють різні верстви населення (і осіб, що приймають рішення, і широкі маси), на досягнення узгоджених цілей.

Паралельно з офіційною Конференцією з 30 серпня по 8 вересня проходив Форум НВО зі становища жінок. У його роботі взяли участь близько 30 тис. жінок і чоловіків, у тому числі і автор цих рядків, які поділилися досвідом роботи з поліпшення, як умов життя жінок, так і їх положення в суспільстві  .

На семінарах-практикумах в ході Форуму були розглянуті всі теми: від охорони здоров'я жінки і до гендерних питань і політики в області становища жінок, викорінення насильства щодо жінок та просування жінок по службі в епоху комп'ютерної техніки. Особлива увага приділялася концепції сталого соціального розвитку.

Головною зміною, яка мала місце в Пекіні, стало усвідомлення необхідності перенести основну увагу із самих жінок на концепцію статей, визнавши потребу переоцінки всієї структури суспільства і всіх відносин між чоловіками і жінками всередині нього. Тільки шляхом такої фундаментальної перебудови (реструктуризації) суспільства та його інститутів жінки зможуть отримати повну можливість зайняти належне їм по праву місце в якості рівних партнерів чоловіків у всіх сферах життя. Ця зміна ще раз яскраво підкреслила той факт, що права жінок – це права людини і що гендерна рівність – це загальна проблема, від вирішення якої виграють усі.

Пекінська конференція надихнула світове співтовариство на взяття на себе нового глобального зобов'язання з розширення прав і можливостей жінок і привернула безпрецедентну міжнародну увагу. Конференція одноголосно прийняла Пекінську Декларацію і Платформу дій, що являла собою, по суті, розширення прав і можливостей жінок. У Платформі дій виділено 12 найважливіших проблемних областей, в яких криються головні перешкоди на шляху до прогресу жінок, що вимагають прийняття конкретних заходів з боку урядів і громадянського суспільства:

• жінки і злидні;
• освіта та професійна підготовка жінок;
• жінки та охорона здоров'я;
• насильство