Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Розвитку пияцтва на війні певною мірою сприяє офіційна позиція військового керівництва з цього питання, наприклад, сис-тематична видача особовому складу спиртного «для сміливості», «для зняття напруженості» та ін. У роки російсько-японської вій-ни Г. Е. Шумков дуже ретельно і сумлінно досліджував вплив ал-коголю на бойову ефективність і встановив украй згубні наслід-ки вживання спиртного перед боєм. Зокрема, їм наголошувало-ся, що вже в перші хвилини бою в осіб, що спожили алкоголь, виникає почастішання дихання, з'являється загальна слабкість, тремтіння кінцівок, порушення основних якостей уваги, сприй-няття, емоційних процесів ін. Такий воїн бачить лише малу части-ну поля бою, не може вести прицільний вогонь по супротивнико-ві, не здатний точно регулювати свої дії тощо. Тому проти пияцт-ва в бойовій обстановці ведуть активну боротьбу практично у всіх арміях миру.

Наркотизм (аддиктивна поведінка) — поведінка, що харак-теризується психічною залежністю від психоактивних речовин. Тобто це той рівень вживання наркотичних препаратів і речовин, при якому у людини ще не сформувалася фізична залежність від них.

У дослідженнях фахівців показано, що аддиктивна поведі-нка складала близько 50% всіх психічних дисгармоній, що фіксу-валися у радянських військах, що діяли в Афганістані. Істотне місце в загальній картині психічних порушень вони посідали і в період бойових дій в Чечні. 

Основними причинами поширеності цього виду девіацій є:

•прагнення учасників бойових дій понизити рівень тривоги (51,9% обстежених);

•бажання отримати задоволення (48,7%).

Серед сприяючих чинників виділені: легкість придбання наркотичних речовин (59,5%); відрив від домівки (40,4%); на-пружена бойова обстановка (26,2%).

Вбивство командирів і товаришів по службі — є край-ній спосіб усунення перешкоди на шляху збереження або під-несення особового статусу девіанта.

Такі вбивства найчастіше відбуваються тоді, коли коман-дир або товариш по службі виступає для девіанта як своєрідна зовнішня інстанція совісті провини, моральний суддя, що за-важає реалізувати будь-які аморальні або такі, що відхиляють-ся від соціальної норми, цілі.

Самогубство на війні явище особливе і важкопояснене. По суті, воно є формою інфантильної втечі з психотравмую-чої ситуації.

Сам факт того, що в ситуації, коли при бажанні можна практично у будь-який час розлучитися з життям героїчно, «на миру», залишивши по собі добру пам'ять, чоловік вибирає ін-ший варіант смерті — засуджуваний за вірою і мораллю, – скла-дний, суперечливий і важкий для осмислення. Адже нерідко людина зводить рахунки з життям саме через страх смерті. Тобто через боязнь бути убитим чоловік кінчає життя самогуб-ством. Безумовно, є безліч інших причин, з яких людина на війні здійснює самогубство. Їх круг вельми широкий: від бояз-ні бути викритим в боязкості, зраді, некомпетентності, скоє-ному злочині до страждань, викликаних подіями, що відбу-лися зі значущими людьми за тисячі кілометрів від лінії фрон-ту. Але практично завжди пусковим механізмом суїциду є ная-вність такої внутрішньоособистісної кризи, яку людина не мо-же вирішити всіма наявними в її розпорядженні засобами і яка переживається як могутня емоційна драма. Конфліктна ситу-ація стає суїцидонебезпечною, коли військовослужбовець усвідомлює її як високозначущу, гранично складну, а свої можливості щодо її вирішення недостатніми. Слід мати на ува-зі, що однією з причин суїциду на війні є психічне захворювання військовослужбовця, що створює помилкову суб'єктивну картину кризової ситуації. Прийнято виділяти наступні різновиди суїци-ду:

•істинний (усвідомлений, «твердий», планований, ціле-спрямований);

•афектний (що виник під впливом раптової гострої психо-травмуючої події);

•демонстративний (помилковий, розрахований «на пере-ляк» значущих осіб, що не передбачає зведення рахунків із жит-тям).

Це поділення вельми умовно, адже на війні будь-яка суїци-дальна поведінка містить у собі деякий демонстративний аспект, розрахований на підкреслення причини, що викликала його. Не випадково тут особливо чітко виділяються фази, що передують самому суїциду, — суїцидальні думки, суїцидальні настрої, суї-цидальні наміри й ін., за якими суїцидальна поведінка може бу-ти своєчасно виявлена командирами, військовими психологами і товаришами по службі.

Братання з супротивником є досить екзотичною формою відхилень бойової поведінки, що полягає в подинокому або ма-совому входженні в мирний контакт з супротивником. У явищі братання виявляються такі психологічні феномени, як:

•непомірна втома від війни і прагнення хоча би на корот-кий час розслабитися;

•інтуїтивні дії протестного характеру, спрямовані проти непопулярної в солдатських масах війни;

•соціально-психологічне розшарування між командним і рядовим складом;

•вирішення побутових проблем (обмін предметами побу-ту, речами, сувенірами тощо, що отримати іншим способом сол-датові украй скрутно);

•результати розкладаючої інформаційно-психологічної дії органів психологічної війни супротивника або внутрішніх по-літичних релігійних і інших сил, що знаходяться в активній опозиції до війни, ін. Особливо широкого розповсюдження бра-тання набуло в роки Першої світової війни 1914-1918 рр.

Сексуальне питання на війні здатне набувати особливо гострих рис і породжувати девіації у вигляді насильства над жіночою частиною населення (особливо на території супроти-вника), а також мужолозтво. Мужолозтво може застосовуватися у вигляді насильницького зниження статусу військовослужбовця (опускання) за довершену або уявну провину (наприклад, відмо-ва від участі в бойових діях).

 

Висновок

 

Таким чином, поведінка людини на війні характеризується не тільки героїчними вчинками, що прославляють душу, і самопо-жертвуванням, але і негативними проявами людської природи, проявами пороків виховання, деструктивним впливом соціальних і бойових ситуацій. Існує великий клас поведінкових схем, що ві-дхиляються від моральних і правових норм, що визначають пове-дінку