Морально - психологічне забезпечення діяльності військ

Навіювання – закономірне психологічне явище, що ґрунтується на особливій психологічній властивості – сугестивності. Сугестивність (нахил до навіювання) тією чи іншою мірою притаманна кожній людині і з часом стає характеристикою воїна, психіці якого властиві такі сприятливі до навіювання риси, як невпевненість у собі, низька самооцінка, почуття власної неповноцінності, покірність, довірливість, сором'язливість, полохливість, надмірна вразливість та емоційність, низький темп психічної діяльності.

Психологічна наука розглядає сугестивність як явище неоднорідне стосовно тієї чи іншої діяльності особистості. Взагалі, сугестивність – це нормальна властивість психіки воїна, але надмірна сугестивність, особливо за критичних обставин, може викликати дезорганізацію поведінки та паніку, і тому є вкрай небажаною. Протилежною рисою сугестивності є критичність. Навіювання можна успішно застосовувати в практиці психологічної підготовки військовослужбовців з метою активізації психічних резервів людини, формування настанов на успішне подолання труднощів військової служби взагалі і сучасного бою зокрема. 

Навіювання може здійснюватись у двох формах: сторонній вплив та самонавіювання. Об'єктом сугестії може бути як окрема особистість, так і колектив. Джерелом навіювання може бути офіцер, військовий колектив, інші групи військовослужбовців, елементи психології військового колективу, різноманітні засоби масової інформації тощо.

Психологічна консультація. Це – один із найважливіших напрямків психологічної допомоги, що сприяє зняттю психологічної напруженості в колективі і у поведінці окремого воїна, пошуку оптимальних моделей поведінки в критичних ситуаціях. Психологічне консультування за допомогою спеціально організованого процесу спілкування сприяє усвідомленню воїном ситуації, висвітленню її причин, актуалізації додаткових сил і резервів для її подолання.

Розв'язання кожної психологічної проблеми під час психологічної консультації потребує від офіцера відповідного настрою та виконання низки умов.

1. Налагодження взаєморозуміння між офіцером і воїном, який звернувся за допомогою. Офіцер має переконати воїна, що він прагне допомогти і щиро зацікавлений його проблемами. Цьому сприяє така якість офіцера, як симпатія (вміння співчувати воїну, входити в його емоційний стан і співпереживати разом із ним).

2. Створення доброзичливого соціальнопсихологічного мікроклімату, коли воїн має можливість відверто висловитися.

3. Настанова на заспокоєння. Офіцер, враховуючи реальний психічний стан воїна, має допомогти йому оцінити ситуацію та навіяти стан спокою й оптимізму.

4. Офіцер допомагає воїнові зрозуміти причини ситуації, що склалась, і будує бесіду таким чином, щоб воїн сам схвалив свій психологічний діагноз.

5. Офіцер разом із воїном схвалює план подальшої поведінки, виходячи із ситуації, що склалася, й залишаючи право остаточного вибору за воїном. Такий підхід сприяє формуванню самостійності воїна, гартує його волю.

6. Закріплення психологічної настанови воїна на виконання прийнятого рішення за допомогою переконання або навіювання.

Таким чином, професійна майстерність офіцера, його глибоке знання психології особистості та спілкування, уміння побачити проблему очима воїна, вміле використання різноманітних прийомів психологічного впливу забезпечують успіх психологічного консультування.

До практичних методів психологічної підготовки належать психологічні вправи і тренування, метод аварійних ситуацій.

Психологічні вправи і тренування – це система багаторазових повторень, що стають дедалі складнішими, спеціальних дій та вчинків з метою формування у воїнів необхідних якостей особистості й посилення психологічної надійності військового підрозділу. До них належать: вправи і тренування на спеціальних тренажерах та імітаторах, подолання смуги перешкод, завалів, спеціальні спортивні ігри, психологічні вправи для розвитку пізнавальних, емоційних і вольових рис тощо.

Результатом виконання цих вправ і тренувань є здобуття воїном необхідних вмінь і навичок, які в бойовій обстановці допоможуть йому звільнитися від зайвих міркувань і зосередитись на виконанні бойового завдання.

Прийоми і засоби, які моделюють діяльність військового підрозділу й військовослужбовців у складних умовах (пошкодження зв'язку, електроживлення, аварії та передаварійні ситуації, вихід із ладу різноманітних технічних пристроїв тощо) становлять метод аварійних ситуацій. Такі ситуації створюються штучно, з метою викликання стресового стану різних ступенів у військовослужбовців. Поняття „стрес” (від англ. stress тиск, напруга) використовується для визначення психічних станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному та поведінковому рівнях. Ті чинники, що викликають стрес, називаються стресфакторами. Під час бойової підготовки можна застосовувати такі види стресів: фізіологічний (надмірне фізичне навантаження, високі та низькі температури, затруднення дихання) і психологічний (загроза, небезпека, інформаційне перевантаження), які впливають своєю сигнальною системою.

Методи емоційновольової саморегуляції. Особливість цих методів полягає в тому, що офіцери самі повинні в першу чергу досконало володіти методикою емоційновольової саморегуляції, бо особистий приклад офіцера в бойовій обстановці більш переконливий. Від його самовпевненості, рішучості, стійкості, мужності в більшості випадків залежить бойовий настрій підлеглих і їхня поведінка в екстремальних ситуаціях.

Цю роботу слід виконувати в два етапи. Спочатку необхідно настроювати воїнів на пізнання своїх індивідуальнопсихологічних особливостей, своїх сильних сторін і недоліків. З цією метою їх потрібно навчити методики самоспостереження, самоаналізу своєї поведінки і самооцінки. В pяді випадків з цією метою можна пpоводити анкетування, тестування, спостереження, бесіди тощо, які допомагають глибше і pізнопланово вивчити своїх підлеглих. За pезультатами цих досліджень необхідно оpганізувати індивідуальновиховну pоботу