офіційних, або державних, усіх основних мов країни. Це має місце переважно в тих країнах, де важко визначити якусь одну корінну національність (наприклад, у Люксембурзі, де дві офіційні мови – французька й німецька), або є території компактного проживання двох і більше різномовних етносів. Наприклад, у Швейцарії є три офіційні мови – німецька, французька та італійська, однак ця тримовність здійснюється тільки в центральних органах влади (у роботі Федеральних зборів тощо), фактично ж у країні має місце постійна одномовність: вона розділена чітким кордоном на три частини, у кожній з яких використовується як офіційна тільки одна з трьох мов. Подібна мовна ситуація в Бельгії. Тут також на рівні центральних установ визнано французьку, нідерландську та німецьку. Країна розділена чітким лінгвістичним кордоном на три частини: фламандську (з нідерландською мовою), валлонську (з французькою) та двомовний округ столиці Брюсселя. Дві офіційні мови існують у Фінляндії (фінська, шведська), у Канаді (англійська, французька). Така ситуація склалася в цих країнах внаслідок компактного територіального поділу різномовних етнічних груп.
Практикується також третій варіант – із співвідношенням у законодавстві країни понять національна або державна та офіційна мови. Така картина властива в основному постколоніальним країнам, у яких поряд з місцевими (“національними”) мовами функціонують як офіційні мови колишніх метрополій – англійська, французька, іспанська, португальська (наприклад, в Індії, Гані та ін.). Спроба запровадження понять “офіційна” і “державна” мови була розроблена в СРСР перед його розпадом. Після того, як мови корінних народів кожної з республік були проголошені державними, офіційною мовою в межах усього Радянського Союзу було запропоновано вважати російську. Співіснування понять “державна” та “офіційна” мови закріплене в законодавстві Республіки Крим: державними проголошено російську, українську і кримськотатарську мови, а офіційною тільки першу з них.
Виходячи з історичних та мовно-культурних особливостей формування етнічного складу населення України, де кількісну перевагу на всій території, крім Криму, мають українці, роль державної і тим самим офіційної мови в Україні має виконувати українська мова.
Питання для самоконтролю
- Як Ви розумієте роль мови в житті людини й суспільства?
- Які функції виконує мова?
- До якої групи належить українська мова?
- З яких мов складається слов’янська мовна група?
- Що Ви знаєте про літературну мову?
- Пригадайте основоположника сучасної української літературної мови.
- Що Ви знаєте про норми літературної мови?
- Як Ви розумієте поняття “державна мова”?
Тема 2. СТИЛІ ТА ФОРМИ МОВЛЕННЯ
План
- Функціональний стиль. Стилістична норма.
- Функціональні стилі сучасної української літературної мови.
- Експресивні стилі української мови.
- Усна та писемна форми мовлення.
Література
- Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. – С. 5-14.
- Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. пос. – К., 1998. – С. 357-367.
- Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х., 1998. – С. 160-185.
- Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 5-35.
- Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 9-13.
- Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І. К. Білодіда – К.,1972. – С. 19-22.
- Українська мова : Енциклопедія. – К., 2000. – С. 602-603, 605-606.
Функціональний стиль. Стилістична норма
Стиль літературної мови – різновид (функціональна підсистема) мови, що характеризується відбором із мовних ресурсів таких засобів, які в даній конкретній ситуації найкраще відповідають завданням спілкування людей. Тобто, стиль – певна сукупність мовних елементів і правил їх уживання, яка характеризує мовлення в конкретній галузі чи ситуації спілкування.
Кожен стиль має сферу поширення і вживання (коло мовців); функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо); характерні ознаки (форма та спосіб викладу); систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).
Таким чином, стилістична норма – частина літературної норми, яка обмежує використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем мовлення. Це норма використання слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад слова акт, наказ, протокол є нормативними для офіційно-ділового стилю. Використовуючись в іншому стилі, вони також несуть в собі забарвлення офіційності. Нестягнені (золотая, веселії) і короткі (зелен, ясен) форми прикметників уживаються в художньому стилі, і це є їх стилістичною нормою. В інших стилях мовлення вони можуть використовуватися тільки за умови, якщо їх народнопісенне забарвлення буде стилістично виправдане (не порушить стилістичної норми).
Функціональні стилі сучасної української літературної мови
В українській мові звичайно виділяють 5 основних функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, стиль побутового мовлення та художній. Основні ознаки стилів подаємо у таблиці.
Таким чином, кожен стиль має певний ступінь поширення в мові, сферу використання мовцями. Щоб мати уявлення про той чи інший стиль мовлення, треба знати, яку сферу людської діяльності він обслуговує і як пов’язаний з іншими стилями. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, але для
+3 8(066) 185-39-18
f