Мова як суспільне явище

 

 

Від переносних значень слід відрізняти переносні вживання. Вони не утворюють окремого значення, а є лише відтінками певного значення, вони є скоріше одиницею стилістичного, а не лексичного порядку: читав Франка, слухав Бетховена. Це в основному засіб художньої характеристики. Такі вживання не фіксуються словником і закріплюються за словом тільки в даному конкретному контексті.

 

 

Розрізняють такі типи переносних значень і вживань: метафору, функціональний перенос, метонімію та синекдоху.

Метафора (від грец. metaphora – ‘перенесення’) – це перенесення назви з одного предмета на інший за схожістю якихось ознак, форм, якостей, властивостей, функцій. Перенесення це ґрунтується на тому, що в природі предмети, явища, процеси мають схожі риси, подібні, близькі або суміжні функції. Подібність така буває очевидною, іноді – віддаленою, прихованою або тільки уявною. Найбільш частими є метафоричне перенесення ознак, властивостей предметів на істоти або навпаки.

Метафора може бути побудована на:

• подібності форми, розташування: “Помережав вечір кучерявий льодяними ґратами вікно” (М. Драй-Хмара); голка ялинки, боксерська груша; шляпка гриба, ніс чайника, підошва гори.
• подібності кольору: “Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливало сніжні полонини” (І. Франко);
• подібності властивостей: Відомо, що за людина з Невкипілого – кремінь (О. Теліга);
• подібності вияву почуттів: “Думки, спогади краяли серце Костомарова” (О. Іваненко);
• схожості поведінки, способу дії: “Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає” (В. Бичко).
• подібності відчуттів: теплий прийом, холодний погляд.

Метафора може будуватися на основі вражень, оцінки будь-чого: “Вишневі пахощі думок” (М. Драй-Хмара); “Ой, не рік – не два, як ся Івась залицяв, / Ой, він мені золотий вінок обіцяв...” (Народна творчість)

Різновидом метафори є функціональний перенос – перенос за функцією. Найчастіше перенос відбувається з живого предмета на неживий: ручка, двірник, кожух, фартух.

Різновидом метафори є також епітет (з грецької мови – ‘прикладка, прізвисько’). Це також переносне значення, яке виконує роль образного означення. Виникає епітет на перенесенні ознак, форм, якостей, властивостей з предмета, якому ці ознаки притаманні природно (існують у ньому об’єктивно), на інший, якому приписуються вже суб’єктивно автором. Але приписування це не є абсолютно довільним, воно зумовлене або реальною схожістю, або асоціаціями: золота осінь, золоте серце, золоті руки, золота душа; срібні струни, срібний місяць, срібна пісня; калинова кров, калинова мова; шовкова трава, шовковий шум. “В’ється мрія золота...”; “Кинь жмут тільки сну золотого...”; “Полетіли небом в золоті краї...”; “Виглянуло сонце після днів негоди І зігріло землю золотим крилом...”; “Летять вперед в незмірних степах Моїх думок золотогриві коні” (Олександр Олесь)

Метонімія (від грец. metonimia – ‘перейменування’) – це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, є суміжними. 

Назва матеріалу може переноситися на назву речі (золото у вухах, немає срібла (монет)); назва посудини виступає замість того, що є в ній (чаркою почастувати, з’їв тарілку); прізвище автора називають замість назви його творів (читав Шевченка, слухав Лисенка); назва місцевості виступає замість назви людей (село мовчить, Україна сміється) та ін. Може також переноситися назва приміщення – на людей у ньому: Інститут святкує своє сторіччя; “Нарешті вся семінарія готова веселитись” (О. Воропай); назва процесу, дії – на результат (диктант, фотографія, зупинка).

Синекдоха (від грец. sinekdoche – ‘спільне переймання, витлумачення’) – тип перенесення назви частини на ціле, й навпаки. Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – загальніша й конкретніша назви. Тобто предмет іменується за якоюсь важливою його деталлю: ноги моєї там більше не буде, носа не показує, на очі не появляється; “Він скрізь руку має, а ми що?” (І. Карпенко-Карий); “Стара, необачна голово!.. Схаменись!..” (Марко Вовчок). “Ґринджолами мовчазно кожух проїхав” (М. Драй-Хмара); народ на площі зібрався; начальства понаїхало.

Синекдоха використовується як мовний художній засіб, але не так часто, як метафора та метонімія.

 

 

Полісемія має великі стилістичні можливості, проте це явище неоднаково проявляється в різних стилях. Контекст офіційно-ділового та наукового стилів використовує лише одне із значень полісемічного слова, як правило, пряме. В офіційно-діловому й особливо в науковому стилі вживається багато термінів, що виникли шляхом метафоризації слів загальнонародної мови, однак ці метафори стерті й не використовуються як засіб створення образності. Візьмемо уривки з офіційно-ділового та наукового текстів: “Кабінетові міністрів України та Національному банкові України розробити й запровадити механізм, який сприяв би припливу коштів населення до Ощадного та інших банків України” (із газ.). Слово механізм ужите тут лише в одному значенні – ‘сукупність заходів’, а в метафорично використаному слові приплив уже не відчувається жодної образності. “Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 60 см. Кореневище товсте, багатоголовкове. Стебло рослини виростає лише на другий рік. Листки на стеблі наполовину менші, ніж ті, що зібрані при корені в розетку. Квітки зібрані в кошики, мають приємний специфічний запах, жовтогарячий колір” (журн.). У цьому тексті стертими метафорами є ботанічні