Мова як суспільне явище

 

 

Поряд з поділом мови на стилі за жанрами існує ще поділ на різновиди за експресивним забарвленням, в основі якого лежить характер впливу, здійснюваного автором на слухачів або читачів. Використання певних мовних засобів може викликати у співрозмовника почуття піднесеності, урочистості, співвідносне з високим стилем, або становити нейтральну інформацію, звичне спілкування (середній стиль, нейтральний) чи бути орієнтованим на досягнення ефекту іронії, зневаги (низький стиль). Наприклад, різні емоції передаються лексичними синонімами типу говорити, балакати, казати, промовляти, ректи, гомоніти, цокотіти, лебедіти, щебетати.

При цій класифікації найчастіше виділяють такі різновиди:

• урочистий, офіційний, інтимно-ласкавий, жартівливий, насмішкуватий та ін.
• урочистий (або риторичний) різновид має на меті викликати у слухачів або читачів почуття поваги, здивування, захоплення величчю подій, подвигів, осіб;
• офіційний (або холодний) підкреслює ділові стосунки без виявлення особистої оцінки того, що викладається;
• інтимно-ласкавий забарвлює виклад висловленням співчуття, дружньої симпатії, інтимної близькості;
• жартівливий прагне викликати в читачів або слухачів веселий чи поблажливий сміх;
• насмішкуватий створює негативне ставлення до зображуваного, має на меті дискредитацію, розвінчання, затаврування його.

 

 

Літературна мова реалізується в усній та писемній формах. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, являє собою процес говоріння, тобто усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення – первинна форма існування мови. Писемне мовлення – вторинна форма існування мови, зафіксована на папері, розрахована на зорове сприйняття. Особливості кожної з форм мовлення видно з таблиці:

 

Усне й писемне мовлення має широке застосування в різних сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діалогу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне – у формах переказу, творів, ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез, конспекту, реферату.

 

1. Дайте визначення стилю літературної мови.
2. Що Ви знаєте про стилістичну норму?
3. Пригадайте функціональні стилі літературної мови.
4. На якій основі виділяють експресивні стилі мовлення?
5. Дайте порівняльну характеристику усної та писемної форм мовлення.

 

 

 

 

 

1. Предмет лексикології.
2. Слово як одиниця мови.
3. Лексичне і граматичне значення слова. 
4. Основні типи лексичних значень слова.

 

 

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. пос. – К., 1998. – С. 67-70.
2. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 52-57.
3. Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 116-118.
4. Українська мова : Енциклопедія. – К., 2000. – С. 281-282, 565-568.

 

 

Лексикологією (від грецьк. lexis – ‘слово’, logos – ‘вчення’) називають науку, яка вивчає лексику. Слово лексика походить від грецького слова лексикос – ‘словесний, словниковий’. Ним називають усі слова мови, а також окремі шари чи групи слів (побутова лексика, професійна лексика) та слова письменників і їх творів (лексика Шевченка, лексика “Гайдамаків”).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

До завдань описової лексикології української мови входить вивчення лексичних значень слів та їх типів (однозначність і багатозначність, пряме й переносне, конкретне й абстрактне значення, омоніми й пароніми, синоніми й антоніми), стилістичної диференціації лексичного складу сучасної української літературної мови та інших шарів лексики і шляхів формування та розвитку лексики, визначення її активних і пасивних шарів на сучасному етапі функціонування мови.

Лексикологія як учення про словниковий склад мови тісно пов’язана з багатьма іншими розділами мовознавчої науки, що трактують слово: семасіологією, яка вивчає внутрішній зміст слова; етимологією – з’ясовує первинне значення слова, його походження; ономатологією – вивчає власні назви; фразеологією – досліджує стійкі сполучення слів, або фразеологізми; лексикографією – ученням про укладання різних типів словників – та іншими.

 

 

Українська мова як засіб спілкування є мовою слів. Із слів формуються за допомогою граматичних правил і законів речення. Слово дає найменування для всіх пізнаних людиною предметів і явищ природи та суспільства, відношень і залежностей, для вираження людиною почуттів, емоційних реакцій і волевиявлень. Отже, фактично слово бере на себе номінативну (називальну) функцію мови.

Однією з основних властивостей існуючих у мові слів є їх відтворюваність, тобто вони не створюються у процесі спілкування, а відтворюються як готові одиниці.

Значне місце у визначенні слова має його фонетична оформленість.

Таким чином, слово – це основна функціонально-структурна й семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись самостійністю та відтворюваність, є будівельним матеріалом для словосполучення й речення.

За тим, що