Мова як суспільне явище

Діалекти є джерелами, що живлять велику ріку нашої мови. Слова з місцевих говірок збагачують синоніміку, особливо на лексичному рівні. 

Найбільше інформації професіоналізми несуть тоді, коли ними користуються фахівці. У газеті зловживати такою лексикою не можна, оскільки вона потребує численних пояснень. Для української мови на сучасному етапі багато професіоналізмів є росіянізмами, тому їх не варто вводити в тексти з нормативних міркувань. При надмірному захопленні професійною лексикою в газеті читач муситиме докладати багато зусиль до того, щоб її зрозуміти, а це суперечить призначенню й ролі газети. Тому в газеті, як правило, уживаються ті професіоналізми, що ввійшли в загальнонародну мову, а також ті, що зрозумілі з контексту: “Потім з’ясовується, що сусідня сімейка теж добра. Дід – брехун, охочий випити на дурнях, баба – та сама, що обізвала оповідача комедіантом, груба, пащекувата прибиральниця, яка перетворила на свою прибуткову статтю збирання порожніх пляшок. Онук Віталик зневажає й діда-п’яницю, і батьків-невігласів. Як бачимо, груповий портрет цілком визначений, для невеликого оповідання, можливо, й надмірний. Але ж художник має право на вибір і такого предмета зображення, коли йому хочеться на повний голос сказати про свою відразу до людської скверни” (газ.).

Отже, в нехудожніх стилях професіоналізми викопують номінативну функцію або дають об’єктові певну характеристику. В публіцистичних жанрах, близьких до художнього стилю (нарис, памфлет, фейлетон) можуть уживатися як засіб іронії чи сатири: “Було створено комісію, яка негайно виїхала в область. Прибувши на місце, її члени довго ходили берегом і милувалися розводами нафтопродуктів на поверхні річки. Потім закинули вудку. Закинули, а поплавець відразу: стриб-стриб. І потонув. Витягли – на гачку... банка з написом “Хек”. Пізніше “клюнули” порожні консервні банки з-під оселедців, тріски, скумбрії” (журн.).

У цих самих функціях уживаються професіоналізми й у художньому стилі. Але крім того, вони допомагають створювати яскраві конкретно-предметні описи, увиразнюють мовну характеристику дійових осіб, пожвавлюють репліки в діалогах та полілогах. Створюють враження реальної атмосфери, в якій відбуваються описувані події: “Половчиха здумала за своє дівоцтво, дівування в Очакові, хазяї тромбаків [‘невеличкий вітрильник’ – Авт.] сваталися до неї, а що вже шаланд, баркасів, моторок, яхт! Вона була доброго рибальського роду, доброї степової крові, її взяв за себе Мусій Половець – дофінівський рибалка, непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову. Та така вже любов і так вона парує самця й самицю в природі. Половчиха стала до бою за життя, за рибу, стала поруч Мусія... Старий Половець став на мілкому з чоботом у руці й викинув чобіт на берег та почав поратися коло шаланди. Половчиха заходилась йому допомагати, лютий трамонтан заморожував душу, берег був пустельний, його штурмувало море, Одеса крізь туман здалеку височіла на березі, мов кістяк старої шхуни” (Ю. Яновськнй).

Професіоналізми є також добрим засобом створення гумористичних ситуацій: “Тоді в чагарниках, а особливо на узліссях, з’являються у нас на Україні вальдшнепи, і поодинці, і цілими табунами, так званими висипками. Отоді їх і полюють. Полюють з лягавими собаками і на тязі... Тяга – це та сама річ, про яку Іван Сергійович Тургенєв сказав: “Ви знаєте, що значить стояти на тязі?” Отже, на тязі можна стояти. Але стояти, як ви знаєте, можна й на вулиці, і в кімнаті можна стояти, і на стільці, і на столі ми стоїмо. Так – тяга не подібна ні до вулиці, ні до стільця, ні до кімнати. Тяга це зовсім навпаки. Тяга – це коли, навесні чи восени вальдшнеп перелітає, тягне – з одного місця на друге. Вранці й увечері. Буває це здебільша над ярком, над балкою, коли, приміром, у вечірній сутіні миготить понад деревами з характерним хроканням силует вальдшнепа” (Остап Вишня).

Жаргонізми й арготизми перебувають поза літературною мовою. Вживаються для всебічної характеристики персонажів: “Розказував, як він попав раз на вечорниці... А там самі терпелюки та каравони. Покургав я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха й обзивається: “Чи не дати вам, діду, мукиці?” Оце, думаю, клево! Годі сухмаї кусмарити, хоч ставреників накурляю” (Г. Хоткевич); “На мені все японсько-техаське, а галстук взагалі з невідомого острова. Да! Якраз прислали до нас у Дачний училку молоду, щоб по-англійському шкетів мучила. Страшная красота! Я один журнальчик роздобув не наш, “Плебей” називається, то їхні місісіпочки проти вашої училки як кози. Хлопці біля неї закрутилися, як мишва на торшері. А я одразу школі пообіцяв скелета подарувати. Висушеного. І всі ласі від училки одразу відпали” (А. Крижанівський).

Часом ці категорії лексики можуть уживатися й у мові автора, коли це зумовлене темою та стилістичними настановами твору: “Якщо не буде вжито запобіжних заходів, якщо не будуть прийняті закони, про які ми вже говорили, якщо уряд шукатиме міфічних ворогів, не помічаючи реального внутрішнього ворога – диктатури пахана, то економіка, влада і злочинність зімкнуться. І цю трійку в її шаленому чвалі не зупинить ніхто” (газ.).

Жаргонізми та арготизми застосовуються і як засіб гумористичного чи сатиричного висвітлення життєвих явищ: “ – Мамо, наш тато – йог? –