Національна революція і боротьба за державність у 1917 -1921 рр.

 

9.1 Політичне становище в Україні після повалення царизму. Українська Центральна Рада та її перші Універсали

9.2 Проголошення Української Народної Республіки. Війна більшовицької Росії проти УНР

9.3 IV ніверсал Центральної Ради. Брестський мирний договір та його наслідки

9.4 Українська держава П.Скоропадського

9.5 Директорія УНР. Західноукраїнська Народна Республіка. Акт злуки УНР і ЗУНР 22.01.1919 р

9.6 Боротьба за владу в Україні в 1919-1921 рр

9.7 Причини поразки та значення української революції

 

 

Російський царизм не витримав випробувань Першої світової війни. Війна спричинила катастрофічне становище в суспільстві, призвела до дезорганізації народного господарства, різкого погіршення життєвого рівня населення, активізації діяльності лівих сил. 23 лютого в країні розпочалися масові політичні демонстрації і заворушення.

Унаслідок стрімкого розвитку революційних подій цар 3 березня зрікся престолу. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду (Временного правительства) й Рад (Советов) робітничих і солдатських депутатів. Активними в петроградських подіях були і українці – солдати Волинського полку. Згодом у Петрограді на початку березня 1917 р. утворився Тимчасовий український революційний комітет.

Повідомлення з північної столиці в Україні сприймалися по-різному. Позбувшись шоку, поступово починають долучатися до політичного життя різні групи й партії, які формують нові революційні органи. Серед перших була Рада об'єднаних громадських організацій (голова М.Страдомський).

На периферії створюють губернські і повітові комісаріати. Обирають Ради робітничих та селянських депутатів на чолі з меншовиками й есерами.

Формування Центральної Ради

Українську Центральну Раду (УЦР) було утворено силами національної демократії 4–7 березня 1917 р. У її створені брали участь майже всі провідні діячі національно-демократичного руху України, що представляли різні верстви населення: інтелігенцію, селянство, службовців і робітників, студентство, духовенство, військових тощо.

Головою було обрано М. Грушевського (у цей період він знаходився ще в Москві). Заступниками голови стали: Ф.Крижанівський, Д.Дорошенко, Д.Антонович.

Провідна роль у ЦР належала українським партіям соціалістичної орієнтації: УПСР (соціалісти-революціонери; лідери - М.Ковалевський, П.Христюк, М.Шаповал; згодом до цієї партії приєднався М.Грушевський),УСДРП (соціал-демократична робітнича; лідери – В.Винниченко, С.Петлюра, П.Порш), УПСФ (соціалісти-федералісти; лідери – Д.Дорошенко, С.Єфремов, А.Ніковський).

Саме на основі програмних документів цих партій було визначено головні напрямки діяльності ЦР в галузі економіки, політики, культури, національних відносин.

Обраний головою Центральної Ради історик Михайло Грушевський цілеспрямовано відстоював національно-територіальну автономію як базовий принцип державотворення. 22 березня вперше у своїй діяльності ЦР видала відозву до українців, закликаючи їх творити нове вільне життя, домагатися всіх прав, зробивши наголос на впровадженні української мови в усі сфери суспільного життя.

Наприкінці березня – у першій половині квітня 1917 р. М.Грушевський опублікував серію статей під назвою “Велика хвиля” з вимогою національно-територіальної автономії України у складі демократичної федеративної Росії на демократичних засадах із забезпеченням прав національних меншин України.

Всеукраїнський національний Конгрес. Українізація війська

6-8 квітня 1917 р. Центральна Рада скликала Український національний конгрес, у роботі якого взяли участь 1500 представників від 9 губерній України, Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда та ін. Почесним головою було обраноМ.Грушевського.

Делегати репрезентували різні громадські, релігійні та професійні організації, у своїх виступах вони порушували як політичні, так і гострі соціально-економічні питання.

Головним у роботі Конгресу було питання національно-територіальної автономії. У рішеннях Конгресу наголошувалося: “…тільки національно-територіальна автономія України в змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі”.

Було обрано новий керівний склад Центральної Ради (голова – М.Грушевський, заступники – В.Винниченко та С.Єфремов).

Підтримавши політичний курс Центральної Ради та ввівши до її складу своїх представників, національний Конгрес, а також всеукраїнські військовий, селянський і робітничий з'їзди, що відбулися в перші місяці революції і які делегували своїх представників до складу ЦР, перетворили її з партійного клубу в законний (леґітимний) представницький орган, який виражав інтереси всіх верств населення України.

Враховуючи автономістські прагнення, Центральна Рада звернулася до Тимчасового уряду з проханням схвалення української автономії. У травні 1917 р. до Петрограда виїхала представницька делегація на чолі з В.Винниченком, М.Ковалевським, С.Єфремовим - керівниками найвпливовіших українських партій. Але Тимчасовий уряд відкинув прохання українців, що загострило українсько-російські відносини.

Чому в українському суспільстві в 1917 р. переважали автономістські, а не самостійницькі настрої?

а) вимога політичної автономії була однією з найважливіших у програмних документах політичних партій і громадських організацій;

б) серед значної частини української політичної еліти поширеною була думка, що національне питання може вирішити російська демократична революція;

в) український народ, що декілька століть перебував під російським пануванням, знаходився під впливом автономістських малоросійських концепцій.

Справа ускладнювалася й тим, що в самій Україні знаходилися сили, які виступали проти територіально-національної автономії. До них належали: значна частина етнічних росіян і євреїв, що проживали в Україні; зросійщені верстви українського населення; панівні прошарки та чиновництво; частина православного духовенства.

Після роботи конгресу активізуються різноманітні верстви українського народу, розпочинається процес українізації армії. Ще 22 березня 1917