Національна революція і боротьба за державність у 1917 -1921 рр.

У документі було означено територію УНР з 9 губерній: Волинь, Київщина, Поділля, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Щодо приєднання до УНР частини Курщини, Холмщини, Воронежчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення була українською, то це питання переносилося на майбутнє і передавалося “зорганізованій волі народів”.

Проголошуючи УНР, керівники ЦР, замість того, щоб остаточно відокремитися від Росії, закликали допомогти Росії, щоб “уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів”. Але чи була сама російська демократія готовою до федерації? Очевидно, що ні. Подібно, керівники УЦР, із їх романтичними уявленнями і мріями про автономію, демократію та федералізм виявилися неготовими до швидкого розвитку революційних подій.

Відповідно, авторитет Центральної Ради внаслідок шаленої агітації більшовиків та нерішучості в розв'язанні основних соціально-економічних проблем дещо підупав, але вона все ще зберігала міцну підтримку народних мас. Переконливим підтвердженням цього стали вибори до Всеросійських установчих зборів, які відбулися наприкінці листопада 1917 р.: більшовики одержали 10% усіх голосів, а українські партії есерів і соціал-демократів - понад 50%.

Конфлікт між Петроградською Радою народних комісарів і Українською Центральною Радою. І Всеукраїнський з'їзд Рад

Більшовики України й Росії розпочали послідовний наступ проти зростаючого українського руху, готуючись до збройного перевороту. Та їх планам не вдалося здійснитися. Війська ЦР оточили змовників, роззброїли їх і вислали в Росію. Згодом, наприкінці листопада 1917 р., київські більшовики організували страйк 20 тис. робітників, провели крайовий з'їзд своєї партії за участю представників Петрограда та ініціювали скликання Всеукраїнського з'їзду Рад.

4 (17) грудня 1917 р. в Києві зібрався Всеукраїнський з'їзд Рад. Але з 2,5 тисяч делегатів більшовиків виявилося лише 150. Одночасно Петроградський Совнарком направив УЦР ультиматум.

Зрозумівши, що перемоги в Києві не здобути, більшовики виїхали до Харкова і там, об'єднавшись з делегатами III з'їзду Рад Донецького й Криворізького басейнів, провели 11-12 грудня 1917 р. під охороною росіян свій “всеукраїнський”, більшовицький з'їзд Рад,що не мав всеукраїнського представництва.

Цей “з'їзд” схвалив більшовицький переворот у Петрограді і політику РНК, у тому числі і її ультиматум, проголосив УНР радянською (більшовицькою) республікою - складовою частиною федеративної Росії та обрав Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) на чолі з Є.Медвєдєвим.

17 грудня 1917 р. більшовиками було сформовано “безголовий” уряд - Народний секретаріат, який відразу ж оголосив про поширення в Україні декретів Петроградського Совнаркома і скасував усі закони і розпорядження Центральної Ради, тобто повністю підпорядкував Україну новій російській адміністрації.

Ультиматум РНК. Російська інтервенція

У надісланому 4 грудня 1917 р. Центральній Раді ультиматумі український уряд звинувачувався в небажанні скликати Всеукраїнський з'їзд Рад (але ж з'їзд відкрився 4 грудня); у дезорганізації фронту; у роззброєнні радянських частин; у підтримці на Дону військ генерала Каледіна. Закінчувався цей документ погрозою, що у випадку неприйняття зазначених вимог протягом двох діб РНК буде вважати Центральну Раду в стані війни проти радянської більшовицької влади в Росії та Україні.

В ультиматумі ставився ряд вимог, які завчасно не могли бути виконані і носили характер втручання у внутрішні справи України. Тому Генеральний секретаріат відкинув будь-які намагання російських більшовиків і поклав відповідальність за розв'язання українсько-російської війни на РНК.

9 грудня перші ешелони прибули до Харкова. Це місто стало їх форпостом. Там було встановлено жорстокий режим політичного терору.

Тим часом із Росії прибували нові військові частини, які захоплювали Донбас і південно-східні регіони України. УЦР і Генеральний секретаріат 15 грудня організували Особливий комітет оборони України, трохи пізніше було прийнято рішення про формування української армії на засадах добровільності.

25 грудня за наказом В.Антонова-Овсієнка розпочався наступ російських військ. Протягом січня більшовицькі війська під керівництвом колишнього царського полковника М.Муравйова зайняли майже все Лівобережжя і підійшли до Києва. Захищаючи Київ, 29 січня 1918 р. під станцією Крути загинуло близько 300 курсантів, студентів, гімназистів та учнів старших класів київських шкіл.

Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю, київські більшовики 16 січня підняли на збройне повстання робітників заводу “Арсенал”. Повстання було жорстоко придушено, але втримати столицю у своїх руках Центральній Раді не вдалося.

 

 

Невдачі на фронті змусили Центральну Раду активізувати пошуки мирних взаємовідносин із державами Четверного Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина). У середині грудня 1917 р. ці країни погодилися на участь делегації УНР у мирних переговорах, що проводилися в Бресті-Литовському. Українські дипломати на чолі з В.Голубовичем, хоч і не мали досвіду ведення міжнародних переговорів і відповідного державно-політичного статусу, виявили велику активність, захищаючи українські національні інтереси.

Українська делегація, проявляючи гнучкість і принциповість, домоглася визнання її повноправною політичною стороною. Це підтвердили як представники Четверного Союзу, так і керівник російської делегації Л.Троцький. Однак переговори затягувалися.

Проголошення IV Універсалу ЦР

Складність переговорного процесу в Бресті, обстріл столиці солдатами Муравйова, більшовицький заколот на “Арсеналі” змусили Центральну Раду і Генеральний секретаріат зробити рішучі кроки і проголосити на засіданні Малої Ради 9 (22) січня