Національна революція і боротьба за державність у 1917 -1921 рр.

Відбулася зміна уряду, який відповідно до ІV Універсалу отримав назву Рада народних Міністрів. Замість В.Винниченка головою стає В.Голубович.

У цей період Центральна Рада робила все можливе, щоб на міжнародній арені відмежуватися від більшовицької Росії та її українських сателітів, створити умови для самостійних переговорів з воюючими сторонами і на цій підставі перебороти несприятливу для України ситуацію.

З такими пропозиціями уряд Центральної Ради спочатку звернувся до країн Антанти. З ними велися переговори про визнання, позику, технічну допомогу тощо. Але ніяких офіційних угод підписано не було. Антанта вимагалапродовження війни з німцями; відмови від нейтралітету; зміцнення єдиної Росії як противаги Німеччині.

Підписання Брестського мирного договору

Центральна Рада змушена була йти на дипломатичні переговори з Німеччиною і її союзниками, які, у свою чергу, відчували гостру потребу в замиренні на сході та в забезпеченні продовольчими товарами. На цій підставі між урядом Центральної Ради і Четверним союзом 27 січня або 9 лютого 1918 р. за новим стилем було підписано Берестейський мирний договір. Це був перший мирний договір від початку І Світової війни і вперше УНР здобула міжнародне визнання.

Сторони обумовили кордони України, встановили дипломатичні відносини, а також визначили військово-економічні зобов'язання.

Україна зобов'язалася поставити Німеччині (до кінця липня) 1 млн. тонн хліба; 400 млн. яєць; 50 тис. тонн живої ваги великої рогатої худоби та ін.

Німеччина і союзники надавали Українівійськову допомогу проти більшовиків; позику в сумі 1 млрд. карб.; озброювали 2 українські дивізії, що формувалися з військовополонених та ін.

Договір також передбачаввстановлення дипломатичних відносин; обмін полоненими; повернення інтернованих; створення в Східній Галичині української автономії тощо.

Завершення діяльності Центральної Ради

У березні 1918 р. війська Німеччини, а згодом і Австро-Угорщини вступили на територію України. Разом із ними до Києва повернулася Центральна Рада. Та союз з німцями і їх прихід в Україну створили тут складну політичну ситуацію, викликавши розчарування в усіх верств населення.

Останній період діяльності Центральної Ради пройшов в умовах грубого втручання німців у внутрішні справи України. Чимала частина населення вже не сприймала демократичних перетворень і прагнула утвердження сильної влади. Цього ж хотіли німці та австрійці, які, опираючись на Українську народну громаду (великі землевласники, російська бюрократія), та на військових на чолі з П.Скоропадським, здійснили 29 квітня 1918 р., в день, коли Центральна Рада прийняла проект Конституції УНР, державний переворот.

З поваленням Центральної Ради закінчився перший етап української революції, для якого були характерні сильні і слабкі сторони. Сильними були процеси національного відродження, прагнення широких народних мас до утвердження демократії і державності. До слабких сторін треба віднести відсутність у керівників української революції політичного й державного досвіду; захопленість ідеями автономії і федералізму, політично-культурницькою діяльністю, зволікання з вирішенням нагальних соціально-економічних проблем і розбудовою боєздатного регулярного війська тощо.

 

 

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот. До влади прийшов талановитий царський генерал українського походження П.Скоропадський, що був відомий в Україні як організатор Вільного козацтва.

На політичній карті з'явилося нове політичне утворення - гетьманська “Українська держава”. Суть перевороту полягала в заміні демократичної форми державного управління авторитарною, здатною зупинити дезорганізацію суспільства, стабілізувати його на основі приватної власності та права.

П.Скоропадський проповідував гармонійне поєднання зусиль усіх класів суспільства: “ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь усіх класів суспільства в політичному житті краю”.

У ніч на 30 квітня 1918 р. під його контроль перейшли всі найважливіші урядові інституції. Тоді ж П.Скоропадський підписав “Грамоту до всього українського народу”. Згідно з нею було ліквідовано Центральну Раду, її уряд, земельні комітети. Українську Народну Республіку було перейменовано на “Українську державу”. У “Грамоті” було обгрунтовано необхідність побудови нової за формою української держави, яка встановить стабільний політичний лад на засадах приватної власності і зуміє забезпечити національне відродження.

Уся законодавча й виконавча влада до скликання Сейму мала належати гетьманові. Прерогативи його влади було розписано в “Законі про тимчасовий державний устрій України”. Гетьман призначав Отамана (Голову) Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою особою в зовнішньополітичних справах, верховним воєначальником. Він мав право оголошувати амністію, а також воєнний чи особливий стан. Це свідчило про те, що на зміну демократичній формі управління приходить авторитарна.

Гетьману вдалося сформувати кабінет міністрів, головою якого було призначено Федора Лизогуба - голову земства Полтавської губернії, міністром закордонних справ – Дмитра Дорошенка (історика, який у роки Першої світової війни був генерал-губернатором Галичини та Буковини, а згодом членом Центральної Ради), міністром освіти та мистецтва – кадета Миколу Василенка, міністерство юстиції очолив син П.Чубинського, професор криміналістики Харківського університету М.Чубинський.

Внутрішня та зовнішня політика П.Скоропадського

В Україні було відроджено російську схему територіально – адміністративного устрою: посади губернаторів замінено на губернських і повітових старостів, міську і повітову міліцію замінено на державну варту. Перевибори до органів місцевого самоврядування проводилися на підставі майнового цензу.

В