Національна революція і боротьба за державність у 1917 -1921 рр.

13 листопада 1918 р. Українська Народна Рада прийняла Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорщини; було визначено склад Державного секретаріату (уряду) на чолі з головою К.Левицьким; герб країни – золотий лев на синьому тлі; державний прапор - блакитно-жовтий прапор. Голова (Президент) Ради Є.Петрушевич згодом став фактично Президентом ЗУНР. Було сформовано Українську галицьку армію (УГА).

Не маючи змоги довго утримувати Львів, українці залишили його і відступили через Тернопіль аж до Станіслава (теперішній Івано-Франківськ).

Розпочинаються переговори з наддніпрянцями. Складне становище обох національних держав спонукало їх до пошуку шляхів порозуміння і взаємодопомоги. 1 грудня 1918 р. у Фастові Директорія та ЗУНР підписали т. зв. Передвступний договір в якому висловили бажання “злучитися в одно державне тіло”.

З січня 1919 р. Українська національна рада в Станіславі ратифікувала фастівську угоду й урочисто проголосила про з'єднання ЗУНР і УНР “в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку”.

Трудовий конгрес. Акт злуки

Лідер Директорії В.Винниченко на Державній нараді 16 січня 1919 р. визначив курс державного будівництва. Серед основних його напрямків були: а) скликання Трудового конгресу; б) встановлення диктатури пролетаріату у вигляді Рад.

Питання диктатури викликало суперечки між багатьма політичними і військовими діячами УНР. С.Петлюра висловився і проти диктатури, і проти влади Рад. Більшість підтримала скликання Трудового конгресу.

Політичні розбіжності, що мали місце на початку діяльності Директорії, особливо між її лідерами В.Винниченком і С.Петлюрою, відсутність єдиних поглядів у політичних партіях, а також національний і соціальний максималізм Директорії наприкінці 1918 – на початку 1919 р. викликали значні труднощі і проблеми в житті країни в майбутньому.

Криза, яка охопила українську демократію, відчутно виявилася і в роботі Трудового конгресу (23–28 січня 1919 р.). З 593 депутатів, передбачених виборчим законом, на конгресі працювало 400. Найбільшими фракціями були есерівська і селянська. Депутати, сповідуючи політичну ідею суверенності УНР, не мали єдності в питаннях соціально-економічних та зовнішньополітичних. Одні вбачали в ній демократичну, правову республіку, інші орієнтувалися на соціалізм. Але навіть за таких обставин форум досяг певних успіхів: українські політики перевірили й уточнили свої позиції; вдалося в загальних рисах скоординувати внутрішню і зовнішню політику; було обговорено і прийнято тимчасову Конституцію УНР та ін.

Депутати урочисто обговорили і затвердили 22 січня 1919 р. Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

Уперше Наддніпрянська Україна об'єдналася з Західною Україною в єдиній Українській державі. ЗУНР тимчасово передала законодавчу і виконавчу владу Директорії, ставши Західною областю Української Народної Республіки (ЗО УНР).

Але, на жаль, ця історична подія мала символічний характер і до справжнього об'єднання не дійшло, хоча це зближення дало певні практичні наслідки.

 

 

Критичне становище Директорії фактично від самого початку визначалося відсутністю єдності як у проводі, так і в суспільстві. Та найголовніше - Україна знаходилася у вогняному кільці фронтів: на заході стояли польські війська; на сході і півночі – російські більшовицькі; на південному сході – російські білогвардійські (Денікін та ін.); на півдні, в районі Одеси, Миколаєва, Херсона – війська Антанти (французькі).

Використавши “троянського коня” – проросійський “Тимчасовий робітничо-селянський уряд”, більшовицька Росія заявила, що більше не визнає УНР як суверенну незалежну державу, і розпочала проти неї військові дії. Радянські війська успішно просувалися на захід. 5 лютого 1919 р. Червона армія вдруге заволоділа Києвом.

Ще раніше, 6 січня 1919 р., більшовики замість УНР проголосили Українську соціалістичну радянську республіку (УСРР), а столицею її визначили м.Харків. Український більшовицький уряд за російським зразком отримав назву Рада народних комісарів (РНК), очолив його болгарин Х.Раковський. Урядом було задекларовано необхідність об'єднання УССР і РСФРР на засадах “соціалістичної федерації”. Федеративне об'єднання радянських держав партія більшовиків розглядала як одну з перехідних форм на шляху до повної єдності.

На захопленій території більшовики розпочали державне будівництво радянського типу, що його здійснювали на місцях революційні комітети (ревкоми) і комітети бідноти (комбіди)під партійним контролем і при допомозі чекістів (“меч революції”). Більшовики запровадили політику “воєнного комунізму”, націоналізували підприємства, для селян встановили продрозверстку і комуни. У березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад було затверджено Конституцію УСРР.

Весною і влітку 1919 р. в Україні розгорнувся сильний повстанський рух проти комун і продрозкладки (отамани Зелений, Григор'єв та ін.). Цілу “революційно-повстанську армію України” створив Нестор Махно, який воював на різних фронтах, але не хотів визнавати жодної влади, крім своєї.

Антанта і УНР

Спроба налагодити стосунки з Антантою і отримати від неї допомогу в боротьбі з більшовиками не мала результатів. Остання орієнтувалася на відновлення “єдиної і неподільної” Росії і висунула українцям свої вимоги. Французи, які знаходилися в Одесі, домагалися, щоб українську армію підпорядкувати їхньому командуванню, під контроль Франції повинні були перейти фінанси і транспорт, потрібно було оновити склад Директорії, звільнити соціал-демократів, у тому числі В.Винниченка і С.Петлюру,