Національна революція і боротьба за державність у 1917 -1921 рр.

Це було грубим втручанням у внутрішні справи УНР, а усунення цих діячів привело б до самоліквідації Директорії. У таких умовах українська справа заходила все більше в глухий кут. Оточена ворогами з усіх боків, без жодного союзника у світі, Україна втрачала позиції. Відмовившись від займаних посад, від'їздять за кордон В.Винниченко, М.Грушевський та багато інших.

Наодинці з проблемами залишився С.Петлюра, який очолив Директорію, а щоб не ускладнювати відносин з Антантою, вийшов з лав УСДРП. Симон Петлюра став символом боротьби за збереження Української держави.

Але сили Директорії танули, зростало дезертирство, занепадала дисципліна у військах. Більшовики відкинули Директорію аж на Волинь, де дуже швидко з'явилися і польські війська.

Рівненський період Директорії

Зупинившись у Рівному, С.Петлюра реорганізовує Директорію. Є.Петрушевич і П.Андрієвський переїхали до Станіслава. Вийшов зі складу Директорії і Ф.Швець.

9 квітня 1919 р. було сформовано новий уряд під керівництвом Б.Мартоса. Це була не тільки зміна влади, а відчутна зміна політичного курсу. Б.Мартос відмовився від допомоги Антанти і звернувся з декларацією до українського народу стати на захист рідної землі від російських зазіхань. Але невдоволені політикою уряду С.Петлюри В.Оскілко і його оточення стягували до міста війська і 29 квітня 1919 р. підняли заколот. Із Рівного Директорія евакуювалася до Здолбунова, а згодом до Радивилова.

У “трикутнику смерті”

Українським військам довелося воювати на декілька фронтів, насамперед проти більшовиків, поляків і білогвардійців.

Галичани відступили під ударами поляків у трикутник між Збручем і Дністром. Згодом армія УНР об'єдналася з Українською Галицькою Армією і спільними зусиллями 12 серпня 1919 р. розпочала наступ на Київ, який 30 серпня 1919 р. було визволено. Але наступного дня до столиці зі сходу зайшло білогвардійське військо Денікіна. Щоб не загострювати ситуацію і уникнути кровопролиття, Директорія покинула Київ. Вона сподівалася на спільну з Денікіним боротьбу проти більшовиків.

У вересні 1919 р., незважаючи на поради У.Черчілля підтримувати український національний рух, білогвардійці відмовилися від наступу на Москву і розпочали війну проти УНР. Українці опинилися в складному становищі між трьома силами – більшовиками, денікінцями і поляками. Четвертою загрозою для них стала епідемія тифу.

І “Зимовий похід”

У цій скрутній ситуації С.Петлюра призначає командувачем армії генерала М.Омеляновича-Павленка, а сам розпочинає у Варшаві переговори з поляками. 6 грудня 1919 р. у Новій Чорториї було вирішено розпочати партизанські походи по тилах ворога, які увійшли в історію під назвою “Зимового походу”.

Це був героїчний партизанський рейд. Його метою було підтримати бойовий дух українців і продовжити збройний опір. Рейд проходив і по території теперішньої Рівненщини, через Костопіль, Сарни та інші міста і села. Як вказував тодішній голова уряду І.Мазепа, під час походів “...армія ні разу не схилила національного прапора. Зберегла себе морально і фізично. Населення годувало і зодягало армію, постачало їй усе потрібне і всіма способами допомагало, бо бачило в ній свою армію, яка боролася за інтереси народні”. І Зимовий похід закінчився на початку травня 1920 р.

Варшавський і Ризький договори. Поразка Директорії УНР

Поки відбувався “Зимовий похід”, С.Петлюра заручився підтримкою Польщі, підписавши в другій половині квітня 1920 р. Варшавський договір, згідно з яким:

-поляки визнавали незалежність УНР і Директорію на чолі з С.Петлюрою;

-зобов'язалися не підписувати ніяких угод з третіми країнами, вороже налаштованими до України;

-визначалися кордони між УНР і Польщею. До Польщі відходили Східна Галичина, Холмщина, а також 7 повітів Волині;

-воєнні дії повинні були проходити тільки під польським командуванням;

-економічне життя і залізниці підпорядковувалися Польщі;

-Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчі і фураж;

-сторони забезпечували національно-культурні права українців і поляків;

Уряд І.Мазепи сприйняв це негативно і подав у відставку. Його замінив В.Прокопович. Вкрай незадоволеними договором були галичани.

Угода дозволила армії УНР у травні – червні 1920 р. на короткий період повернутися до Києва внаслідок наступу поляків проти більшовицької Росії під час радянсько-польської війни. Але стримати наступ Першої кінної армії червоноармійців об'єднані польсько-українські сили не змогли. Ініціатива перейшла до більшовиків, які витіснили війська УНР й Польщі з України. Уряд УНР на чолі з А. Лівицьким залишив українські землі, переїхавши в Тарнув (Польща).

Радянсько-польська війна закінчилася Ризьким мирним договором (березень 1921 р.).Цей договір, у якому брав участь і уряд УСРР, завершив діяльність Директорії УНР на матірних землях. Радянсько-польський кордон встановлювався по р. Збруч; відповідно, до Польщі відходили Західна Волинь і Східна Галичина.

ІІ Зимовий Похід. Повстанський рух

У листопаді 1921 р. невелика частина військ УНР (бл. 1.5 тис. бійців, сформованих у 3 групи) під проводом генерала Ю.Тютюнника вирушила в Україну, але під Базаром (суч. Житомирщина) повстанці зазнали поразки.

Протягом першої половини 1920-х рр. український народ продовжував збройну боротьбу проти російських більшовицьких окупантів. На території радянської України діяли численні повстанські загони та з'єднання, що завдавали відчутних втрат ворогові (максимальна загальна чисельність до 100 тис. осіб). Найактивнішими були повстанські групи Холодноярської республіки (сучасна Черкаська обл.) під командуванням братів Чучупаків; загони отаманів А.Гулого-Гуленка, Ананія Волинця, Данила Терпила (Зеленого), Марусі Соколовської та ін. Останній судовий процес над керівником українського повстанського руху того часу відбувся 1929 р. у Черкасах. Більшовицький суд виніс вирок смерті отаману Мамаю, колишньому професору гімназії Якову Щириці, який успішно діяв у 1920-х роках проти підрозділів Червоної армії в Наддніпрянщині.

Що стосується армії Н.Махна, то вона після того, як восени 1920 р. “батько” допоміг більшовикам здолати Врангеля, була оголошена Москвою “поза законом”. У серпні 1921 р. Н.Махно змушений був перейти кордон з Румунією, згодом емігрував до Польщі, далі – до Німеччини і Франції. В УСРР Махно був оголошений бандитом, а боротьба Радянської влади з “махновщиною” продовжувалася ще й у наступні роки.

 

 

Чому ж зазнала поразки українська революція? Що підточило її сили? Чи в цьому винні зовнішні сили, чи сам український народ і його еліта та провідники?

Внутрішні фактори:

 а) порівняно низька національна свідомість народних мас, на яких негативно позначилася більше ніж двохсотлітня московська неволя;

 б) недостатня відданість ідеї державності з боку революційних лідерів, їх соціалістична і переважно проросійська орієнтація;

 в) відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б з'єднала окремі політичні потоки в єдине державне річище;

 г) слабкість соціальної бази української революції: опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію, недостатня підтримка української революції з боку міського пролетаріату і великих землевласників; нечисленність фахівців різних галузей управління (національна інтеліґенція становила лише 2 - 3% всього населення); зросійщення робітничого класу (серед промислових робітників українці становили лише 35%) тощо;

 ґ) відсутність добре організованої, матеріально-забезпеченої, регулярної армії і належного контролю за нею;

 д) відсутність досвіду в керівників українського руху в питаннях державницьких справ, зовнішньої політики, фінансів, армії та й навіть взаємовідносин між собою; суперечливість внутрішньої політики; неясність з вибором моделі державного управління; протистояння політичних лідерів; відсутність традицій (досвіду) збереження власної держави; незадовільна підготовка збройних сил та ін.

Важливими були і зовнішньополітичні фактори: відсутність міжнародної підтримки, політична ізоляція. Українській Народній Республіці так і не вдалося здобути визнання на міжнародній арені, отримати реальну політичну, матеріальну й моральну допомогу від інших країн. Зрештою Україна зазнала прямої агресії з боку сусідів, у першу чергу, Росії та Польщі.

Усе це призвело до ліквідації Української Народної Республіки, насадження радянської державності на більшості українських земель.

До причин, які сприяли перемозі більшовиків, треба також віднести якісні переваги централізованої, організаційно об'єднаної та ідеологічно переконливої у власній правоті партійної організації більшовиків; створення ними боєздатної армії; поєднання політики терору із сильною пропагандистською кампанією тощо.

Надто великою для Росії була втрата українських багатств. Як висловлювався Л.Троцький, “…нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может, она задохнется, а с ней и советская власть, и мы с вами”.

Запам'ятайте:

Самовіддана боротьба українського народу за створення власної, ні від кого не залежної держави, не пропала марно. З політичної карти було стерто назавжди назву “Південно-Західний край Росії”, натомість з'явилася нова національна держава - Українська Народна Республіка.

Без Української Народної Республіки не було б проголошеної більшовиками в січні 1919 р. Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) зі столицею в м. Харкові (з 1934 р. – в м. Києві). Після національно-державницьких змагань 1917 – 1920 рр. українці, принаймні формально, отримали право жити в автономній державі. Революція фактично і юридично леґітимізувала державно-політичні прагнення українського народу бути модерною нацією. У цьому полягає велика історична заслуга провідних діячів революції та всіх її рядових учасників.

Підсумки

Ця тема є основоположною для наукового розуміння історичної долі України, осмислення її місця і ролі у світовому контексті, формування сучасної політичної нації і державності. Проголошення Української Народної Республіки (УНР) стало поворотним пунктом у довготривалій і жертовній боротьбі українського народу за свободу і незалежність. І хоч у черговий раз український рух зазнав поразки, усьому світу стало зрозуміло, що цей рух не є вигадкою лише інтелектуалів, а навпаки, охоплює якнайширші народні верстви. Неабияке значення мали Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) та проголошення соборності українських земель.

Для забезпечення своєї перемоги в Україні більшовики створили в 1919 р. Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) зі столицею в м. Харкові. Згодом ця республіка увійшла до складу СРСР та отримала визнання свого державно-політичного статусу.

Таким чином, у ході української національної революції завершився довготривалий період бездержавності та розпочався новий етап державно-політичного розвитку.