Національна революція і боротьба за державність у 1917 -1921 рр.

У грошовий обіг запроваджено гривню та засновано низку українських банків. Посилено дисципліну на виробництві, скасовано 8-годинний робочий день.

Для вирішення земельного питання створено Вищу земельну комісію.

Розгорнулося військове будівництво. Було сформовано 60-тисячнурегулярну армію з Головним і Генеральним штабами, офіцерським корпусом і навчальними закладами. Найбоєздатнішими стали окрема Запорізька і Сердюцька дивізії, переформований полк Січових Стрільців, дивізія сірожупанників, також продовжувалася організація загонів Вільного козацтва.

Реорганізовано і зміцнено державний військовий флот. У липні 1918 р. міністерство морських справ ухвалило закони про уніформу і військові прапори українського флоту.

Проводилася активна зовнішньополітична діяльність: із 12 країнами встановлено дипломатичні відносини; розв'язувалося питання Криму; відбувалася демаркація українсько-російського кордону тощо. Уряд Павла Скоропадського розширив міжнародні контакти з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, скандинавськими країнами, Францією, Англією, Росією.

Значних успіхів було досягнуто у сфері культури та освіти: функціонувало понад 150 українських шкіл; було створено державні університети в Києві і Кам'янці-Подільському (ректором останнього став І.Огієнко); відкрито Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, театр драми й опери та ін.

Такими чином, за короткий термін керування державою гетьману вдалося досягнути чималих успіхів.

14 листопада відбулася урочиста церемонія відкриття Української академії наук, президентом якої став В. Вернадський. Було також проголошено закон про Українську автокефальну православну церкву.

Водночас розпочався наступ на революційну демократію, було проведено консервативну аграрну реформу, зорієнтовану на великих землевласників і буржуазію. Це відштовхнуло від влади селян, національну інтелігенцію, робітників, які розпочали активну боротьбу як проти німців, так і проти П.Скоропадського.

Але, незважаючи на всі досягнення, бажана стабілізація в Україні не настала. В опозиції до гетьмана виступили дві основні сили: більшовики під прапором відновлення Рад та національна демократія, головним чином, соціалістичного спрямування, яка прагнула відродження УНР.

Під гаслом боротьби з німецько-австрійською окупацією протягом весни – літа 1918 р. в Україні виникло понад 200 більшовицьких підпільних організацій, груп і осередків. У липні в Москві відбувся І з'їзд Комуністичної партії більшовиків України. КП(б)У сформувалася як складова частина РКП(б), хоч деякі більшовики, наприклад, М.Скрипник, відстоювали ідею самостійності.

Терористичну діяльність розгорнули ліві есери. Від їхніх рук в Україні загинув німецький фельдмаршал Ейхгорн.

Повстанські загони очолювали представники різних політичних сил: у Київській губернії - лівий есер М.Шинкар, у Чернігівській – більшовик М.Кропив'янський, у Катеринославській, в районі Гуляй-Поля – анархіст “батько” Махно.

У складних внутрішньо– і зовнішньополітичних обставинах гетьман 14 листопада 1918 р. опублікував Грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією. Для виконання цього завдання було створено уряд проросійської орієнтації. Подібні дії ще більше загострили ситуацію в Україні і привели до краху Гетьманщини в грудні 1918 р.

 

 

Восени 1918 р. в умовах загострення кризи активізували свою діяльність українські політичні партії. Ще в серпні 1918 р. вони організували Український національний союз (УНС), головою якого став В.Винниченко. На базі УНС для боротьби з гетьманом 14 листопада в Києві було утворено Директорію (В.Винниченко – голова, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, О.Андрієвський). Вона і розпочала підготовку до повстання, звернувшись до населення з відозвою підніматися на боротьбу проти П.Скоропадського.

15 листопада проти Скоропадського Директорія розпочала збройне повстання. На бік повстанців переходили війська гетьмана, їхня армія поповнювалася селянськими загонами. Розгортанню наступу сприяло невтручання німецьких військ.

Після підписання 17 листопада 1918 р. угоди між Директорією та німцями останні дотримувалися нейтралітету. Заручившись підтримкою в Білій Церкві корпусу Січових Стрільців на чолі з Є.Коновальцем, війська Директорії 18 листопада 1918 р. в бою під Мотовилівкою (за 30 км від Києва) завдали поразки гетьманським частинам.

На початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. 14 грудня 1918 р. вона вступила до Києва. Наступного дня (15 грудня) Рада Міністрів Української держави відмовляється від влади на користь Директорії, яка фактично перетворюється в уряд відроджуваної Української Народної Республіки.

Згідно з домовленостями, Директорія після перемоги повинна була скласти свої повноваження. Але, відновивши Українську Народну Республіку, вона відмовилася від передання влади Центральній Раді, мотивуючи це тим, що остання скомпрометувала себе і втратила підтримку народних мас.

26 грудня 1918 р. Директорія прийняла Декларацію, в якій проголосила себе тимчасовою революційною верховною владою. Згідно з Декларацією розпускалися органи місцевого самоврядування, скасовувалися всі закони і постанови гетьманщини. Водночас відновлюється республіканська форма правління, призначається Рада Народних Міністрів на чолі з соціал-демократом В.Чехівським (відомо п'ять урядів Директорії; окрім уряду В.Чехівського, існували ще уряди С.Остапенка, Б.Мартоса, І.Мазепи і В.Прокоповича; уряд Б.Мартоса було сформовано в Рівному).

У країні запроваджується право на страйки і маніфестації, на укладання колективних трудових договорів, було встановлено 8-годинний робочий день, проведено аграрну реформу, відновлено національно-персональну автономію.

В основу розбудови країни покладено так званий трудовий принцип, згідно з яким влада на місцях мала належати трудовим радам робітників та інтелігенції.

Проголошення Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР)