Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 – 1918 рр.)

Зміцнення національних секцій СДРПА супроводжувалося посиленням їх конкурентної боротьби за вплив на робітниче середовище, яка поширювалася на фахові товариства, інші робітничі інституції. Неабиякій актуалізації “профспілкового питання” сприяло загострення німецько-чеського профспілкового спору, який став основним джерелом напруги в австрійському соціал-демократичному русі та першорядним чинником початку фактичної дезінтеграції СДРПА.

За таких умов у 1908 р. діячі “молодого” крила УСДП висунули вимогу федералiзацiї профспiлок за нацiональною ознакою, водночас ініціювали створення українських фахових робітничих об’єднань, тимчасом як польська соцiал-демократiя перешкоджала розширенню впливiв УСДП. До початку Першої світової війни співвідношення сил у профспілковому русі не зазнало суттєвих змін. Це означало фактичну поразку “молодих” у боротьбі за профспілки та пролонгацію проблем розбудови УСДП. Злиття політичної організації ППСД із багатонаціональними профспілками консервувало й певну аморфність польської соціал-демократії як партії.

Водночас намітилася тенденція до зближення соціал-демократичних партій з іншими політичними силами своїх націй на ґрунті національної платформи. Це було насамперед характерно для ППСД. У питаннях боротьби за національні права польського народу ППСД, зрештою як і УСДП та ЄСДП, виявляла пріоритет національного над соціально-класовим, ішла на співпрацю з іншими національними партіями різних ідейних спрямувань.

Характерне для передвоєнного періоду загострення українсько-польських взаємин у Галичині зумовило ускладнення стосункiв мiж ППСД і УСДП. З ряду актуальних проблем суспільно-політичного життя секції СДРПА зайняли протилежнi позиції (вбивство галицького намісника А. Потоцького членом УСДП М.Січинським (1908 р.), холмське та університетське питання, святкування 500-лiття Грюнвальдської битви (1910 р.) тощо).

Вiдверта орiєнтацiя “старого” крила УСДП (“централістів”) на польську соцiал-демократiю викликала обурення “молодих”, яке одним із перших публiчно висловив у журналi “Наш голос” Ю.Бачинський у статтi “Взаємнi вiдносини соцiал-демократичних партiй, української i польської, в Схiднiй Галичинi”, що в кiнцi 1910 р. вийшла окремою брошурою. Автор у гострiй формi закинув ППСД ворожiсть до українського соцiал-демократизму, звинуватив керiвництво партiї в нацiоналiзмi. Ставлення до публікації, яка в концентрованій формі виражала погляди “молодих” (“автономістів”), відіграло роль вододілу у внутріпартійних взаєминах. Проте поразка УСДП на парламентських виборах 1911 р. (здобуто лише 1 мандат С. Вiтика) ускладнила становище “молодих”.

Натомість польські соціал-демократи покращили свій результат: були не тільки переобрані на новий термін обидва їх депутати у Львові (Г. Діаманд і Ю. Гудец), а також у Перемишлі (Г. Ліберман) та Стрию (Є. Морачевський), але й здобуто два мандати в Кракові (І. Дашинський і З. Марек). У сільському краківському окрузі мандат отримав З.Клеменсевич, у Сілезії – Т. Регер. Дев’ятим послом від ППСД став у 1913 р. на додаткових виборах у Подгужі в Західній Галичині Е.Бобровський.

Поглиблення розбiжностей, насамперед із питань тактики щодо ППСД, зумовило остаточний розкол УСДП на черговому IV з’їзді партiї 3–4 грудня 1911 р. та її занепад у 1912–1913 рр. Криза української секції СДРПА стала предметом обговорення та полеміки на шпальтах австрійської, польської, української та іншої соціалістичної преси.

У 1912–1913 рр. поступальний розвиток робітничого й соціал-демократичного рухів змінився спадом і стагнацією, зумовленою передвоєнною економічною депресією, масовим безробіттям і еміграцією, складними внутріпартійними процесами.

В умовах загострення міжнаціональних протиріч у суспільстві більшість секцій австрійської соціал-демократії виявилася розколотою внаслідок посилення всередині них нових національних течій. Причому якщо в єврейській та українській секціях у Галичині й на Буковині національний напрям був опозиційним щодо партійного керівництва, то в польській був представлений самим керівництвом, якому лише подекуди намагалися протидіяти слабкі й розрізнені ліві елементи.

Загалом, попри формальне збереження єдності, реальний розпад СДРПА, особливо після парламентських виборів 1911 р. і поділу партійної фракції в рейхсраті, став доконаним і очевидним для всіх фактом.

У шостому розділі – “Соціал-демократія в системі національно-політичних таборів під час Першої світової війни” – показано участь соціал-демократів Галичини й Буковини в національних репрезентаційних інституціях періоду Першої світової війни (1914–1916 рр.), висвітлено місце та роль у національно-визвольних змаганнях і революційних процесах 1917–1918 рр.

Попри певні відмінності, становище всіх соціал-демократичних партій регіону в перший період війни залишалося вкрай складним. Бойові дії на теренах краю, мобілізація діячів та рядових членів до армійських лав, утрата зв’язку між партійними центрами та місцевими осередками, закриття преси та парламенту – усе це спричинило згортання внутріпартійного життя й організаційний занепад секцій СДРПА в Галичині й на Буковині.

З початком вiйни бiльшiсть соцiал-демократичних партiй Європи виступила на боцi своїх урядiв, що, як вiдомо, призвело до фактичного розпаду II Iнтернацiоналу. Позиція австрійських соціал-демократів не відрізнялася суттєво від інших партій країни, жодна з яких не виступила проти війни. Усередині австронімецької секції СДРПА чітко намітилися дві основні ідейні тенденції – прогабсбурзька та інтернаціоналістська, причому обидві офіційно не визнавали права націй на самовизначення майже до кінця існування Австро-Угорщини.

Політика польської секції СДРПА була спрямована на всебічне забезпечення та політичну підтримку діяльності польських легіонів і особисто Ю. Пілсудського. Велика група чільних діячів ППСД, у тому числі й депутатів парламенту (Є. Морачевський, Г. Ліберман, Т. Регер, Е. Бобровський, Е. Гекер, А. Гауснер, Р. Куницький, М. Капельнер та ін.) вступила до лав І бригади легіонів, якою командував соціаліст Ю. Пілсудський. Більшість із них узяла участь у бойових діях проти Росії на боці Австро-Угорщини.