Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 – 1918 рр.)

Щодо подальшої долі Галичини позиції польської та української секцій розходилися. ППСД фактично вважала всю Галичину польським краєм з українською меншістю і не виступала принципово проти розширення його автономії (“відокремлення”), лише висувала як умову введення загального виборчого права. УСДП вбачала втілення програмових засад СДРПА в поділі краю і створенні єдиної, автономної австрійської провінції з українських земель Галичини й Буковини.

VII з’їзд ППСД (1901 р.) завершив організаційне оформлення польської національної секції СДРПА. Згідно зі статутом, члени партії були зобов’язані належати до політичного товариства й водночас до професійної спілки. У кожному населеному пункті чи місцевості партійці об’єднувалися в місцеві (територіальні, а не фахові, як це практикувалося досі) партійні організації, на щорічних зборах обирали ”мужів довір’я”, з котрих складався місцевий партійний комітет. Таким чином, інститут “мужів довір’я” змінив свою якість. Головний друкований орган ППСД краківський “Naprzуd” у 1900 р. став першою в історії польською щоденною соціалістичною газетою. 

Проте реальне становище польської секції СДРПА в 1899–1904 рр. було вкрай складним. Відчутної шкоди їй завдало введення надзвичайного стану в Галичині в 1898–1899 рр. Усе це позначилося на внутріпартійному житті серйозними проблемами в організації, тактиці, матеріальному забезпеченні діяльності. Бракувало коштів на партійні видання, політична організація помітно відставала в розвитку від профспілкової, посилювалася інертність новонародженої партбюрократії, виразнішим ставав розрив між партійними верхами та низами.

Відсутність аграрної програми в комплексі з традиційними для тодішньої Галичини зловживаннями з боку влади, куріальною виборчою системою, провалом тактики антишляхетської та антиклерикальної коаліції зумовило невдачі ППСД на парламентських виборах 1900 р. та на сеймових 1901 р. Протягом 1900–1907 рр. партія мала тільки одного посла – депутата віденського рейхсрату І.Дашинського.

 Українська секція СДРПА в 1899–1904 рр. фактично перебувала лише в стадiї свого створення, не мала власного представництва в парламенті та сеймі, як і на конгресах ІІ Інтернаціоналу. Фактично партiя, що зробила спробу опертись на сільський пролетаріат, являла собою невелику групу iнтелiгенцiї, пiд впливом якої перебувала незначна частина робiтникiв i студентiв, а також селянство окремих повiтiв.

Станом на 1903–1904 рр. у галицькому соціал-демократичному русі спостерігався спад. Він позначився і на активності внутріпартійного життя, місцевих організацій, і на ефективності політичної роботи, що було констатовано вже на VIII з’їзді ППСД (5–6 січня 1903 р.) у Перемишлі.

З початком 1905 р. звістки про революційні заворушення в Росії дали поштовх до значної активізації робітничого руху та прискорення процесів становлення соціал-демократії в Галичині й на Буковині. Польська й українська секції австрійської соціал-демократії, пов’язуючи з революцією надії на визволення Польщі та України з-під ярма національної неволі, сприяли розвитку революційного руху в Російській імперії. Основний шлях транспортування забороненої літератури із Західної Європи в Росію проходив через Львів i Збараж, а провідна роль у цій роботі в Галичині належала членам ППСД і, особливо, УСДП.

Уже з квiтня 1905 р. австрiйськi соцiал-демократи на перший план своєї роботи висунули вимогу загального виборчого права. 22 вересня на конференцiї СДРПА у Вiднi за участю представникiв усiх нацiональних секцiй (разом 64 делегати) було ухвалено перейти до рішучої боротьби за виборчу реформу через організацію масових народних зборів, публікації в пресі тощо.

Попри значну обмеженість реформи, проведеної 1907 р., на виборах до парламенту в травнi–червні того ж року СДРПА здобула понад 1 млн. голосів, а її фракція з 87 депутатiв стала другою за чисельністю пiсля християнсько-суспiльного союзу. Галицьким соціал-демократам належало близько 10% голосів, відданих за СДРПА. Послами від ППСД стали Ю. Гудец, Г. Діаманд, Г. Ліберман, Є. Морачевський, Р. Куницький, І. Дашинський, від УСДП – С. Вітик і Я. Остапчук. На Буковині один мандат виборов румунський соціал-демократ Г. Григорович.

Разом із тим, завершився період тісного союзу польських і українських соціал-демократів. Піднесення робітничого руху в 1905–1906 рр. і врешті старт із початку 1907 р. передвиборної кампанії до парламенту на основі нової ординації сприяли виходу на поверхню низки глибинних внутріпартійних протиріч та проблем взаємовідносин, що перебували до цього в латентній формі.

У 1905–1907 рр. до активної діяльності в УСДП прийшла нова генерація діячів – лідерів українського студентського руху (В. Старосольський, Є. Косевич, В. Темницький, Л. Ганкевич, В. Левинський та ін.). Це призвело до посилення національних акцентів в ідеології та поточній роботі партії та народження нового, “молодого” напряму в українському соціал-демократизмі, що поставив собі за мету повну емансипацію української секції СДРПА з-під впливів польської соціал-демократії та припинення полонізації українського робітництва.

Важливою вiхою в історії української секції австрійської соціал-демократії стала конференцiя УСДП у Львовi 12–13 червня 1907 р. З ініціативи “молодих” у статут УСДП були внесенi значнi змiни. Вiдтепер передбачалося створення в усiх мiстах i селах мiсцевих партiйних комiтетiв. При визначеннi членства в партiї наголос було зроблено на сплату членського внеску. Таким чином, уперше передбачалося