Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 – 1918 рр.)

Подібно до польської соціал-демократії УСДП узяла курс на консолiдацiю з iншими силами в єдинiй українськiй нацiонально-полiтичнiй репрезентацiї. Діячі партії (М. Ганкевич, В. Старосольський та ін.) зробили помітний внесок в організацію та діяльність Головної (з травня 1915 р. – Загальної) Української Ради, легiону Українських сiчових стрiльцiв, активно працювали в Союзі визволення України (СВУ).

Падіння царату й лiквiдацiя абсолютистського монархiчного режиму в Росiйській імперії, військові поразки Четверного союзу помітно позначилися на суспільно-політичних процесах у країнах Центрально-Східноєвропейського регіону. На тлі посилення відцентрових тенденцій в Австро-Угорщині польські соціал-демократи взяли активну участь у підготовці відновлення польської державності на чолі з Ю. Пілсудським, створенні в Кракові “Польської ліквідаційної комісії”. Перші уряди незалежної Польщі в листопаді 1918 р. очолили провідники ППСД І. Дашинський та Є. Морачевський.

Представники УСДП (С. Вiтик, Л. Ганкевич, О. Крупа, А. Чернецький – з Галичини та О. Безпалко, Г. Андрiящук i В. Сороневич – з Буковини) увійшли до складу утвореної в жовтні 1918 р. у Львові Української Нацiональної Ради. Цілий ряд соціал-демократів узяв активну участь у подіях Листопадової національно-демократичної революції на західноукраїнських землях, згодом працював в урядах УНР і ЗУНР.

Схожим шляхом єднання й співпраці з національними політичними силами пішли і єврейські соціал-демократи. Відновлена в жовтні 1918 р. ЄСДП Галичини і Буковини разом із сіоністами й Поалей-Ціон причинилася до творення єврейських національних рад у Львові, Кракові, Тарнуві, Перемишлі, Стрию, Коломиї та інших містах. Вони переймали на себе управління єврейськими громадами (кагалами), організовували загони самооборони.

Перша світова війна та революційні події остаточно виявили примат національних компонентів над інтернаціональними й соціально-класовими в ідеології соціал-демократії, яка стала кузнею кадрів для перших національних урядів і парламентів, включилась у процеси розбудови нових незалежних національних держав, що виникли на уламках Австро-Угорської та Російської імперій.

Висновки. Етносоціальні особливості досліджуваних регіонів суттєво позначилися на розвитку робітничого й соціал-демократичного рухів. Численнішими за складом і впливовішими в робітничому середовищі були соціал-демократичні партії панівних національностей – польська, єврейська, румунська. Разом із тим, вузькість масової бази внаслідок нечисленності промислового пролетаріату зумовила гостру конкурентну боротьбу між “братніми” національними секціями СДРПА за вплив на профспілки, культосвітні товариства та інші робітничі об’єднання.

Вирішальну роль у заснуванні всіх трьох галицьких національних соціал-демократичних партій (польської (1890 р.), української (1896, остаточно 1899 р.), єврейської (1905 р.)) відіграла молодь, яка вийшла з лона патріотичних учнівських і студентських осередків і поєднувала у своєму світогляді помірковано-марксистський варіант соціалізму з національною ідеєю.

У федералізації СДРПА в другій половині 90-х років, яка загалом відбулася з ініціативи й під тиском соціал-демократій слов’янських народів, не останню роль відіграла польська секція. Загальнокрайова, квазіінтернаціональна Галицька робітнича партія, перейменована в 1892–1893 рр. на СДПГіС, практично відразу почала набувати виразно польського, мононаціонального характеру. Її стосунки з Русько-українською радикальною партією стали важливим чинником виникнення української секції СДРПА. 

Практично з моменту заснування польської секції СДРПА й до 1913 р. із порядку денного внутріпартійного життя в ній не сходило “єврейське питання”. Категоричний спротив польських соціал-демократів утворенню аналогічної єврейської автономної секції був зумовлений високою питомою вагою євреїв серед галицького пролетаріату, особливо в містах, та часткою єврейських голосів в електораті партії.

Політико-ідеологічне та організаційне становлення ППСД, УСДП, ЄСДП і БСДП припало на період 1899–1907 рр. Єврейська секція виникла тільки в 1905 р., проте порівняно швидко здобула вплив на значну частину єврейського робітництва. БСДП та УСДП з організаційної точки зору перебували в зародковому стані до 1905–1907 рр., коли активізація робітничого руху виступила каталізатором процесів становлення цих партій. Хоча польська секція була заснована фактично ще 1890 р., однак лише з остаточним відокремленням українських та єврейських соціал-демократів можна вважати завершеним і процес становлення самої ППСД як суто польської національної секції СДРПА.

З прийняттям Брюннської національної (1899 р.) та Віденської (1901 р.) програм завершилася, в основних рисах, ідейна еволюція австрійської соціал-демократії, а разом із нею і її автономних національних секцій, до реформізму та парламентаризму з орієнтацією на цілком легальне здобуття політичної влади в результаті перемоги на парламентських виборах і подальше здійснення поступових, мирних, поетапних суспільних перетворень у соціалістичному напрямку законодавчим шляхом. Усі ці та інші положення австромарксизму в ППСД й УСДП приймалися практично без застережень, натомість національна програма, що обмежувалася вимогою територіальної автономії австрійських народів та їх рівноправності, відверто розглядалась лише як мінімальна, як перший крок у боротьбі за національну державність. Загалом ідеологія галицької та буковинської соціал-демократії формувалася під помітним впливом лассальянства та бернштейніанства, що породжувало певний дуалізм революційної теорії (з відповідною марксистською фразеологією) і ревізіоністської, реформістської практики, пов’язаної з необхідністю вирішення насамперед загальнодемократичних завдань.

Якщо для соціальних перетворень соціал-демократи обрали еволюційний, легальний, парламентський шлях,