Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 – 1918 рр.)

У міжвоєнний період також переважали праці публіцистичного й мемуарного змісту (І. Дашинського, Г. Діаманда, Е. Гекера та ін.). Певну увагу проблемi придiлили зарубiжнi дослiдники. Так, у першій половині 20-х років у Відні вийшла фундаментальна п’ятитомна праця з iсторiї СДРПА австрійського вченого Л. Брюгеля. Румунський історик І.Ністор у своїй праці “Історія Буковини” частково проаналізував програму соціал-демократів і порівняв її з платформами інших партій. Ще за життя І. Дашинського в 1934 р. побачив світ присвячений йому політико-біографічний нарис А. Прухника (Г. Свободи).

У період після Другої світової війни можна виокремити дві хвилі наукового зацікавлення проблематикою. Перша відносилася до кінця 50-х – середини 60-х рр. У цей час з’являються монографії та статті М. Кравця, В. Макаєва, Є. Яцкевича, польських дослідників Ю. Бушка й В. Найдус. У них розглядався генезис соціалістичного руху в регіоні, виникнення перших робітничих організацій. У радянській історіографії складається традиція переважно позитивної оцінки діяльності “революціонерів-демократів” (І. Франка, М. Павлика та ін.) і водночас різко негативного, у дусі ленінських оцінок, погляду на історію австрійської соціал-демократії початку ХХ ст.

Більш об’єктивне висвітлення історія робітничого руху в Галичині знайшла в цей час у зарубіжній науці. В. Найдус у “Нарисах з історії Галичини” (Варшава, 1958–1960) окреслила місце соціал-демократів у суспільно-політичному житті регіону 1900–1907 рр. Ю. Бушко в низці монографій простежив розвиток польського соціалістичного руху в Західній Галичині. Г. Штайнер висвітлював історію зародження австрійського робітничого руху (до з’їзду в Гайнфельді 1889 р.), інший австрійський автор Г. Моммзен показав еволюцію позицій СДРПА з національного питання. Румунська історіографія (М. Константінеску, К. Дяковічіу, С. Паску та інші автори “Історії румунів” (Бухарест, 1969)) оцінювала минуле буковинської соціал-демократії переважно з марксистських позицій.

Наприкінці 70-х і особливо у 80-х роках ХХ ст. спостерігалося нове посилення наукового інтересу до соціал-демократизму. Праця В. Найдус “Польська партія соціал-демократична Галичини і Сілезії, 1890–1919” (Варшава, 1983) детально й переважно об’єктивно висвітлює історію партії від витоків і до злиття з ППС. Однак інші секції показані в ній фрагментарно. Робота Г. Пясецького “Єврейська секція ППСД і Єврейська партія соціал-демократична, 1892–1919/1920” (Вроцлав, 1983) розкриває боротьбу навколо “єврейського питання” в галицькому робітничому русі, проте в основному на матеріалах лише польських архівів і періодики. Окремі важливі аспекти історії соціал-демократії на Буковині були відображені в роботах М. Кукурудзяка, Л. Васюка та ін.

Серед здобутків діаспорної науки вирізняється насамперед праця Дж.-П. Химки “Соціалізм у Галичині” (Кембридж, 1983), якій притаманні значна й різноманітна джерельна база, нестандартність підходів і суджень. Глибокий загальний аналіз української суспільно-політичної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст. здійснили І. Лисяк-Рудницький, Р. Шпорлюк та ін. Коротку характеристику становища соціал-демократії на Буковині дали автори нарису “Буковина. Її минуле і сучасне” (А. Жуковський, Д. Квітковський та ін.).

Лише в суверенній Україні вітчизняні науковці отримали змогу неупередженого, наукового аналізу історії соціал-демократії. Роль її діячів у процесах формування української нації, кристалізації державницької ідеології, визвольних змаганнях знайшла відображення в працях О. Висоцького, В. Головченка, А. Голуба, В. Гошовської, Я. Грицака, М. Кармазіної, Г. Касьянова, Ю. Левенця, А. Павка, О. Рубльова, В. Сарбея, В. Солдатенка. Галицько-українська соціал-демократія стала об’єктом вивчення в роботах І. Бегея, О. Босака, І. Райківського.

Вагомий внесок у розробку проблем історії робітничого, профспілкового руху в Україні зробив О. Реєнт. Становище селянства та його рух, революційні виступи 1905 р. на Буковині висвітлені В.Ботушанським. Український національно-політичний рух на Буковині в цілому та діяльність соціал-демократів у його контексті дослідив О. Добржанський.

Складні перипетії взаємин між польськими й українськими соціалістами у 80–90-х роках ХІХ ст. відображені в публікаціях Л. Зашкільняка, С. Макарчука. Характеристика програмових засад єврейських політичних партій і організацій в Україні дана в працях М. Гона, В. Гусєва, В. Любченка, І. Монолатія, О. Наймана, Я. Хонігсмана та ін.

Свою лепту у висвітлення теми внесли сучасні зарубіжні науковці. Так, організаційне становлення СДРПА стало предметом дослiдження австрійського вченого В. Мадертанера. Міжнаціональним взаєминам у галицькому соціал-демократичному русі присвячена робота німецької дослідниці К. Йобс. Вклад соціал-демократії в розвиток польської політичної думки в ХІХ–ХХ ст. проаналізований у працях польського історика М. Сліви. Позиції польських соціалістів в українському питанні, їх стосунки з українськими товаришами в 1918 р. розкриті в роботах Е. Коко. Цікаві фактичні відомості з історії австрійської соціал-демократії містять праці російських науковців С. Кретініна, Б. Орлова, М. Полтавського, В. Швейцера та ін.

Отже, чимало авторiв торкалося окремих аспектiв теми. Проте в цілому вона не була предметом спеціального, комплексного дослiдження як у вiтчизнянiй, так і в зарубіжній iсторичнiй науцi.

Використаний у дослідженні масив джерел найдоцільніше класифікувати за походженням. Для цього застосовано схему, обґрунтовану І. Михальським для джерел з історії українських політичних партій кінця ХІХ – початку ХХ ст. Адаптована до нашої проблематики, вона передбачає поділ усього комплексу