Чи потрібна українцям Україна ?

Події кінця минулого і початку поточного року поставили нашу спільноту перед вибором – бути рабами, чи відстоювати власну гідність. Автор запропонував читачу в хронологічній послідовності звернення до колег-науковців, власні роздуми та аналітику, частина з яких була розміщена на різноманітних сайтах (Україна модерна та ін.), а також опублікована в пресі (м. Глухів). Внутрішня криза та дестабілізуюча діяльність путінської Росії в Україні, загарбання Криму, поставили перед кожним українцем питання, що він може зробити для збереження соборності держави, зрештою – чи потрібна українцям Україна? Чи готові ми зі зброєю в руках боронити Україну від російських загарбників?

Ключові слова: Україна, Крим, агресія, анексія.

 

События конца прошлого и начала текущего года поставили наше общество перед выбором – быть рабами или отстаивать собственное достоинство. Автор предложил читателю в хронологической последовательности обращения к коллегам ученым, собственные размышления и аналитику, часть из которых была размещена на различных сайтах (Украина модерна и др.), а также опубликована в прессе (г. Глухов). Внутренний кризис и дестабилизирующая деятельность путинской России в Украине, оккупация Крыма, поставили перед каждым украинцем вопрос, что он может сделать для сохранения соборности государства, впрочем – нужна ли украинцам Украина? Готовы ли мы с оружием в руках защищать Украину от российских оккупантов?

Ключевые слова: Украина, Крым, агрессия, анексия.

 

Уважаемые российские друзья!

Еще пару дней тому, стараясь быть корректным и не вдаваясь в детали я обратился к Вам за консультацией относительно целесообразности проведения в Ялте запланированного на 3-6 апреля 2014 г. симпозиума. Я не писал о том, что уже более месяца в Николаеве инкогнито находится спецподразделение Российской Федерации, что аналогичные люди находятся в других городах Востока и Юга Украины, не говоря уже о Крыме.

Понимаю ситуацию в Росси, ведь мы еще недавно вместе жили под тираном. Но, тираны приходят и уходят, а народы остаются. Сегодня мне звонили многие мои коллеги, русские-украинцы. Они готовы защищать свою Родину – Украину. Ведь, после более 20 лет хождения по неведомым путям, мы здесь в Украине увидели, наконец, «свет в конце туннеля». Как не странно, после начавшейся несколько дней тайной, а теперь явной агрессии мы еще видим в простых россиянах друзей, которые не имеют возможности видеть «свет в конце туннеля». Понимаем насколько опасно Вам даже думать иначе как того предписывает Ваш император. Нам тоже было страшно, но страх на Майдане потеряли (передайте это ему, пожалуйста). На Майдане кроме украинцев погибли россияне, белорусы, армяне, евреи, грузины. Мы, не считая отщепенцев, как никогда едины – не зависимо от вероисповедания, национальности и пр.

Россия (извините, ее руководство), в очередной раз преподнесла украинцам урок – волк не может питаться травкой. Ах как красивы были трели, когда убеждали отдать атомное оружие – «ведь мы братья и всегда вас защитим».

С уважением и пожеланием не хоронить своих сыновей. Поверьте это не легко, Бандюкович помог.

01. 03. 2014 г.

С уважение, д. и. н., профессор Евгений Синкевич

 

Маємо те, що маємо.

Тактика українського війська не піддаватися на провокації агресора виправдана на початковому етапі. Адже, новостворений уряд України отримав можливість налагодити координацію в загальноукраїнському масштабі не в екстремальних умовах бойових дій. Стійкість і навіть героїзм наших військових не дозволили збутися путінському «бліц-крігу». Разом із тим, саме відсутність збройного опору дозволила окупантам послабити оборонну міць вітчизняного війська на півострові (заблоковані військові літаки на аеродромі Бельбек, понищено апаратуру станцій спостереження за повітряним простором та управлінських структур, заблоковані в бухтах військові кораблі тощо). Прикриваючись завезеними козачками Кубані та місцевими колаборантами росіяни намагаються до 31 березня довершити розпочату справу (тут символічні сентенції та погрози Путіна під час скликаної ним прес-конференції). Що в такому разі робити? Чи нічого взагалі не робити?

Перше – збирати факти та документувати прояви агресії; друге – намагатися активніше задіяти міжнародні громадські організації до моніторингу, а при його неможливості надавати їм документальні свідчення агресії, що отримані від військових, місцевих жителів, журналістів; третє – активно використовувати дипломатичні канали «по примусу Путіна до миру»; четверте – не зважаючи на зраду частини працівників СБУ, міліції та прокуратури Криму, намагатися відновити розвідувальну та оперативну діяльність спецслужб держави на півострові (інформований – значить озброєний) ; п’яте – активніше опиратися на місцеве населення, що не підтримує агресію Росії та активізувати пропагандистську роботу серед жителів півострова і окупаційних військ; шосте – активізувати інформування народів планети щодо агресії Росії та можливих наслідків цих дій для міжнародного співтовариства (це перший масштабний конфлікт в Європі у ХХІ столітті, напад здійснила держава-гарант безпеки України у зв’язку із знищенням третього у світі ядерного потенціалу, нехтування Росією міжнародних договорів і міжнародного права тощо) ; сьоме – необхідно очікувати провокацій в Криму, а також (в першу чергу) на теренах областей

Сходу та Півдня (де вже зосереджено більш ніж достатньо агентури ворога) ; восьме – активізувати боротьбу із агентурою ворога та колаборантами; дев’яте – звернути, на кінець, увагу на роз’яснювальну роботу з населенням і консолідацію його, підняття почуття патріотизму (в єдності наша сила) ; десяте – спонукати західних партнерів