Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.)

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

 

ШАПОШНІКОВА ЛАРИСА МИКОЛАЇВНА

 

УДК 37.041 (477) 043

 

 

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

 

 

Житомир – 2007

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Галус Олександр Мар’янович, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України, Євтух Микола Борисович, Президія АПН України, академік-секретар відділення педагогіки і психології вищої школи АПН України; кандидат педагогічних наук, доцент Сидорчук Нінель Герандівна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, доцент кафедри педагогіки.

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, кафедра педагогіки.

Захист відбудеться 15 травня 2007 р. об 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. В. Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка (10008, м. Житомир, вул. В. Бердичівська, 40).

 

 

Актуальність дослідження. Вирішення проблеми самоосвіти учнівської молоді є важливим завданням навчання і виховання підростаючого покоління. На сучасному етапі розбудови України як суверенної та демократичної держави визначився її стратегічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу, основними напрямами якої є впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, що забезпечить високу конкурентоспроможність особистості на динамічному ринку праці, сприятиме формуванню у сучасної людини прагнення до неперервної освіти шляхом постійного самовдосконалення. Вихідні концептуальні положення щодо змісту й організації процесу самоосвіти ґрунтуються на основних засадах Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти, Закону України “Про освіту”.

Питання підготовки учнів до самоосвіти, розвитку їхніх інтелектуальних якостей є предметом досліджень педагогів, психологів, визначних суспільних діячів. Теоретичні основи підготовки до самоосвіти було закладено А. Дістервегом, Я. Коменським, Дж. Локком, Г. Сковородою, К. Ушинським та ін. Загальні проблеми розвитку пізнавальної самостійності учнів розглядалися у працях сучасних науковців, а саме: А. Баранникова, В. Буряка, Н. Бухлової, А. Громцевої, І. Колбаска, В. Козакова, В. Паламарчук, Б. Райського, Н. Сидорчук, М. Скаткіна, М. Солдатенка та ін. 

Результати історико-педагогічного аналізу еволюції ідеї самоосвіти школярів свідчать, що характерними рисами педагогіки кінця ХІХ століття було тісне поєднання розвитку та саморозвитку особистості, визначення непересічної ролі самоосвіти та самовиховання у становленні технологічного підходу до навчання і виховання. Щодо означеної проблеми період кінця ХІХ – початку ХХ століття є особливо значущим у контексті суспільно-політичного руху, що знайшло своє відображення у передових педагогічних ідеях того часу.

На тлі суцільної заборони царським урядом української мови як мови навчання (Валуєвський указ, 1863 р.) прогресивні вітчизняні педагоги (Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Грушевський, М. Демков, М. Драгоманов, О. Духнович, Т. Лубенець, С. Миропольський, І. Огієнко, С. Русова та ін.) відстоювали справді народну школу, навчання рідною мовою, використання наукових здобутків зарубіжної педагогіки в теорії і практиці вітчизняної освіти. Педагогічна спадщина видатних вітчизняних педагогів у контексті розвитку ідей про самоосвіту досліджувалася сучасними вченими у таких аспектах: громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність С. Русової (Л. Гонюкова, Г. Груць, О. Джус, І. Пінчук), освітня діяльність і педагогічні погляди М. Демкова (Н. Бєлкіна, С. Єгоров), педагогічна спадщина М. Драгоманова (В. Андрущенко, Л. Климчик, Л. Новиченко), педагогічні ідеї О. Духновича (М. Манько, О. Машталер, Ф. Науменко), педагогічна діяльність Б. Грінченка (М. Веркалець, В. Дурдуківський, Г. Шерстюк), теоретичні основи виховання у працях М. Грушевського (А. Веремчук, О. Самойленко), виховання духовних цінностей дітей і молоді, самовдосконалення особистості у спадщині І. Огієнка (І. Кучинська, Л. Ляхоцька, А. Марушкевич, Г. Опанасюк , Т. Роняк), активізація розумової діяльності школярів у педагогічних працях Т. Лубенця (В. Волошина, І. Ковальчук), педагогічна діяльність, принципи навчання і виховання, теорія і практика виховання, проблеми дидактики у педагогічній спадщині С. Миропольського (М. Головкова, Л. Голубнича, Л. Журенко, О. Тишик). Доведено, що вітчизняні педагоги підготували підґрунтя для формування теоретичних основ самоосвіти, а також умов її практичної реалізації. Накопичений досвід становить наукову та практичну цінність. 

Однак, історико-педагогічний аспект розвитку ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогічної думки (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) науковцями практично не розглядався. Самоосвіта школярів не була предметом дослідження як педагогічне явище і компонент освітньої системи України у визначений період. Актуальність та недостатня розробленість проблеми у теорії та історії педагогіки щодо практичного використання ідей про самоосвіту в сучасному процесі формування шкільної освіти в Україні зумовили тему дослідження: “Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація входить до плану наукових досліджень кафедри шкільної педагогіки і психології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії та складає частину наукового напряму “Удосконалення фахової підготовки вчителя початкової школи в