Облік господарської діяльності як інформаційна система підприємства

 

1. Поняття про системи, їх види та характеристики.

2. Концепція побудови економічної інформаційної системи підприємства.

3. Облік як складна інформаційна система підприємства.

4. Диференціація видів обліку.

5. Методика проектування облікової інформаційної системи.

1. Поняття про системи, їх види та характеристики.

Система – ціле, яке складається з частин. У науковому розумінні система – це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, кожен з яких робить свій внесок до характеристики цілого.

Системою називається будь-який цілісний комплекс, що охоплює визначену сукупність об'єктів довільної форми і змісту, які взаємозв'язані між собою і об'єднані регулярною взаємодією.

Поняття «системи» розглядається завжди як протилежність неупорядкованій сукупності різних об'єктів – хаосу. Система завжди характеризується порядком, взаємозв'язками і взаємодією її елементів. Зокрема, окремі прийоми обліку – документація, рахунки, подвійний запис, регістри, звітність взяті окремо (якщо не брати до уваги, що вони самі є системами і можуть бути предметом досліджень) виступають хаотичним набором понять. Але ті ж самі поняття, сполучені певним чином між собою з метою обробки даних первинних документів і перетворення їх в інформацію для управління становлять систему обробки даних.

Система – це така сукупність об'єктів, яка в результаті об'єднання набуває властивостей, відмінних від властивостей кожного з об'єктів, що розглядаються окремо. Ця властивість носить назву синергетичного ефекту або емерджентності.

Система завжди дещо більше, ніж проста сума її частин і його не можна дослідити методом вивчення властивостей частин та їх синтезування.

Емерджентність означає явище набуття системою нових властивостей, рис, якостей, які не притаманні жодному з об'єднаних в ній елементів.

Після утворення стійких структурних елементів системи починається розвиток, сутність якого полягає в удосконаленні, відмиранні або появі у них нових функціональних якостей. У частини елементів цей процес супроводжується втратою структурної стійкості та відмиранням окремих якостей, а в інших – появою нових властивостей, які збільшують їх життєздатність, оскільки вони відповідають умовам існування системи.

Об'єднання елементів у систему та її стійке функціонування не завжди свідчить про її раціональну будову. Часто в системі існують зайві утворення, без яких вона може обійтись. Корисним є вивчення функціонування системи, виявлення слабких та сильних сторін та її удосконалення. Системи повинні розвиватися на основі адаптації до середовища, яке постійно змінюється.

Системи можна класифікувати за різними ознаками:

1. За рівнем абстрагування – фізичні (емпіричні) та абстрактні (концептуальні). Фізичні системи складаються з реально існуючих матеріальних об'єктів (фізичних чи штучних) – машин, виробів, працівників тощо. Абстрактні – складаються з об'єктів, які існують в уяві людини – поняття, ідеї, гіпотези, плани, принципи. Можуть бути системи змішаного типу.

За походженням – природні (Всесвіт, галактики, сонячна система, Земля, водні, гірські, кліматичні системи) та штучні (міста, транспорт, телефон, книговидання та ін.). Такі системи можуть бути фізичними або абстрактними.

За структурою побудови – централізовані й децентралізовані. В централізованих системах один з елементів виконує координуючу роль для інших, а в децентралізованих – елементи зв'язані між собою послідовно чи паралельно.

За ступенем визначеності дії (функціонування) – детерміновані й стохастичні (ймовірні, випадкові). Якщо об'єкти в системі і зв'язки між ними функціонують відповідно з передбачуваним порядком, то систему називають детермінованою, а коли неможливо точно стверджувати про послідовність станів об'єкта та передбачити їх поведінку – стохастичною.

За рівнем обміну речовиною, енергією чи інформацією з оточуючим середовищем системи поділяються на відкриті й закриті. В закритих обмін незначний, тому його можна не приймати до уваги.

За реакцією на вплив середовища – адаптивні (пристосовуються до змін середовища) і не адаптивні (пасивні до змін середовища).

За участю людей в системах – людські системи (сім'я, партії, держава), машинні (складаються з машин і механізмів – автоматизовані системи), людино-машинні (машини і люди взаємодіють).

За часом існування – постійні (діють невизначений час), тимчасові (створюються для виконання певного завдання, а потім ліквідуються).

9. За змінами властивостей і функцій – стабільні (циклічно повторюються) і нестабільні (без чітко вираженої циклічності).

За кількістю елементів – великі (включають багато елементів) і малі (незначна кількість елементів).

За складністю структури – прості (мають просту структуру і виконують нескладні функції та складні (включають багато взаємодіючих і взаємозв'язаних між собою частин, виконують складні функції).

Класифікація систем свідчить про їх різноманітність за структурою, походженням, призначенням, функціонуванням.

Особлива роль належить кібернетичним системам серед яких виділяють:

• технічні системи різної складності (космічні апарати, електронні машини, автоматизовані лінії, робототехнічні апарати і системи) ;
• біологічні системи (живі організми, популяції, ареали, біогеоценози) ;
• людина з її системами, що забезпечують життєдіяльність;
• соціальні системи, які існують в людському суспільстві (від сім'ї до державного утворення).

Клас соціальних систем включає не лише системи, пов'язані з існуванням суспільства, а й економічні системи (економіка держави, галузі економіки, галузі промисловості, територіально-виробничі комплекси, регіони, підприємства, а також міжгалузеві системи – грошова, кредитна, банківська, статистична, бухгалтерська). Соціальних систем надзвичайно багато, теоретично їх число необмежене.

За рівнем ієрархії системи можна поділити на групи:

• суперсистеми,
• системи,
• підсистеми
• елементи (найпростіші системи, що складається з одного об'єкта (елемента).

Будь-яку систему