Облік господарської діяльності як інформаційна система підприємства

Система може бути великою, і тому її доцільно поділити на ряд підсистем. Підсистема – це набір елементів, котрі являють собою автономну галузь у системі. Об'єкти, які входять у систему, називаються елементами цієї системи. Вони об'єднані взаємозв'язком та взаємодією. Зв'язки між елементами поділяються на вхідні й вихідні. Через вихідні зв'язки елемент системи може впливати на інші елементи або навколишнє середовище. Кожен з елементів може мати один або більше входів і один або більше виходів. Зв'язки між елементами системи – це з'єднання між елементами, які впливають на поведінку елементів і систему в цілому. Види елементів і зв'язків можуть бути різноманітними. Вибір тих чи інших елементів і зв'язків з множини реально існуючих як предмета дослідження залежить від поставленої проблеми.

Отже, будь-яка система:

• по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;
• по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;
• по-третє, між елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;
• по-четверте, система не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище.

Системи характеризуються такими основними властивостями як:

• цілісність – система прагне зберегти свою структуру (ця властивість основана на об'єктивному законі організації – на законі самозбереження;
• складність (у системі формується складна залежність властивостей елементів та підсистем, які в неї входять) ;
• ієрархічність (будь-яка система виражає об'єктивну реальність, яка має структуру, входи і виходи, зв'язки між елементами та виконує певні функції) ;
• інформаційність (людина використовує їх для пізнання світу. За допомогою систем отримується інформація про об'єкти, які оточують людину, про зміни та розвиток у природі та суспільстві) ;
• взаємодія з середовищем (для системи характерна не лише наявність зв'язків та відносин між елементами, що її утворюють, а й нерозривна єдність із середовищем, у взаємозв'язку з яким система проявляє свою цілісність) ;
• система має потребу в управлінні (для більшості систем характерна наявність у них процесів передачі інформації й управління).

2. Концепція побудови економічної інформаційної системи підприємства.

Згідно з основними положеннями теорії систем будь-який об’єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему. Кожне підприємство (фірма), що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки: маркетинг (вивчення ринків товарів, формування попиту і стимулювання збуту, післяпродажне сервісне обслуговування, інновації), постачання, виробництво (технологічний процес, його технічне забезпечення), збут, управління господарською діяльністю підприємства.

Перша особливість підприємства як системи полягає в тім, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем.

Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша – це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має координувати їх дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління – об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління. Для з'ясування природи й сутності кожної з них необхідно розглянути механізм функціонування найпростішої моделі штучної системи:

 

 

Структура цієї моделі містить два елементи:

елемент U – керуючий; елемент Е – виконавчий.

Керуючий елемент сприймає:

• через вхідний канал імпульс із зовнішнього середовища (У1) ;
• через канал зворотного зв'язку імпульси, що стосуються його власного стану (Х1) та стану структури системи (X2).

На підставі сприйнятих імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку він визначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра У2, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс Х3 і надсилає його виконавчому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.

На блок-схемі показано, що ефектор сприймає також імпульси Z1 з зовнішнього середовища. Це так звані