Організація анімаційної діяльності

Цікавим явищем були «кріпацькі капели» (інструментальні й вокальні) в другій половиш XVIII і першій – XIX в., що існували по панських маєтках та чимало причинилися до розквіту музичного мистецтва. Між іншим, один із найбільших польських магнатів на Поділлі з кінця XVIII в. – Потоцький мав не тільки свою капелу, а й музичну школу. В Лівобережній Україні славною зі своєю любов’ю до музики була родина Розумовських. Про Олексія Розумовського (1709-1771), що за цариці Єлисавети потрапив на царський двір у Петербурзі, знаємо, що він мав великий вплив на тодішній стан музики на царськім дворі. Гетьман Кирило Розумовський мав у Батурині свою капелу, а його син Андрій (1752-1836), посол у Відні, був великим меценатом і прихильником музики та приятелював із Бетховеном.

Під час панування в Україні московських царів московський уряд використовує музичні здібності українців для своїх потреб та закладає, між іншим, музичні школи, про що. свідчить, наприклад, розпорядок «правителя Малоросії» А. Рум'янцева з 27 грудня 1737 р. у справі заснування співацько-музичної школи в Глухові. З біографії М. Березовського знаємо, що фаворит цариці Катерини II князь Потьомкін мав намір заснувати музичну академію в Кременчуці, в якій Березовський мав стати директором. Із смертю Потьомкіна цей план розвіявся, й це було одною з причин трагічної смерті Березовського.

Початок національного напряму в музиці. Як, з одного боку, українська культура взагалі, а музична зокрема, мала величезний вплив на Московію, так, з іншого боку, політична залежність України від Москви залишала чимраз більше від'ємних слідів на українській культурі, в яку почали вдиратися московські впливи у вигляді казармених пісень, «душещіпательних» романсів і т. п.. Змосковщена українська інтелігентська верства віддалюється від своєї рідної культури й рідної пісні, що знайшла ще захист у самім народі, на селі. Та з початком XIX в. і трохи пізніше з'являється нове відродження української музичної культури в національному дусі в новочасному розумінні цього слова.

Предтечами того відродження треба вважати Семена Артемовського (1813-1873) – автора співоігор «Українське весілля», «Ніч під Івана Купала», а передусім донині життєздатної опери «Запорожець за Дунаєм», та Петра Ніщинського (1832- 1896) – автора «Вечорниць» (поза тим треба згадати його ж думи «Про Байду» і «Про козака Софрона»). Щоправда, вони ще не мають ні ясно означених тенденцій щодо створення національної музики, ані того професійного підходу до діла, як у Лисенка. Проте їхня діяльність вийшла з глибокого національного почуття, з ядра української музичної сфери – народної пісні. Особливо ж треба підкреслити це в Артемовського, хоч його життєвий шлях ішов далеко від рідного грунту, так само як і в Бортнянського. Те, що у великому стилі дав Бортнянський у церковній вокальній музиці: поєднання італійського стилю з духом української культури і традиції, те застосовував Артемовський у ділянці світської інструментально-вокальної музики, поєднуючи італійський оперовий стиль з елементами української народної творчості. До цієї групи треба ще зачислити Миколу Аркаса (1852-1909) – автора опери «Катерина». Солоспіви на слова Шевченка писав також Петро Сокольський – автор опер на українські сюжети, як «Облога Дубна», «Мазепа», «Травнева ніч», які з'явилися й виконувалися по-російськи.

Переломне значення для розвитку української національної музичної культури має поява Миколи Лисенка, постать якого має для цеї культури епохальне значення. Лисенко народився в с. Гриньки на Полтавщині в 1842 р., помер у 1912 р. у Києві. Музичні студії відбував у Липській консерваторії у Райненка (фортеп'яно) та Ріхтера (композиція), опісля ще в Римського-Корсакова в Петербурзі. Його праця починається із записів і обробіток народних пісень, а кінчається витворенням великих вокально-інструментальних форм: кантати та опери. Найбільш характеристичним і важливим для його творчості є його ставлення до Шевченкової музи. Те, що Шевченко дав українському народові в слові, Лисенко намагався перетопити в музику.

 

10. 2. Особливості музичної анімації.

 

Музика (з грец. – мистецтво муз) – вид мистецтва, що відображає дійсність у звукових художніх образах.

Музичне мистецтво одне з найдавніших в історії людства. Воно формується за рахунок поєднання двох складових мелодії і ритму, які в свою чергу базуються на звуковій палітрі оточуючого світу

Отже, музика – це мистецтво, що базується на звуках. Вона безпосередньо передає звуковий бік дійсності, а інші п прояви – опосередковано, асоціюючи звукові враження з зоровими, смаковими тощо.

Музика передає великий спектр емоцій, настроїв, почуттів, образів радість, захоплення, екстаз тощо. Важливими особливостями музики є:

1. Образність.

2. Емоційна виразність.