Організація анімаційної діяльності

 

Сучасні форми танцювальної анімації сформувалися під впливом традиційної культури народів світу.

До основних форм сучасної танцювальної анімації належать такі:

• бал (стилізований під естетику ХVIII-ХІХ ст. танцювальний вечір) ;
• танці «під живу музику» (танцювальна програма у супроводі акомпаніатора або ансамблю музикантів) ;
• дискотека (танцювальний захід, формою музичного супроводу в якому є фонограма).

Найвишуканішою танцювальною формою сьогодення є бал. Пишні танцювальні заходи при дворах почали влаштовувати європейські королі ще наприкінці XVII ст. Законодавцем світської танцювальної моди став французький Король-сонце Людовик XIV. За його правління бали проходили як у королівських палацах, так і на спеціально збудованих садових майданчиках. Бали у цей період не мали сталого статусу і були більше схожі на маскаради Придворні танцювали інколи фривольні танці, ховаючи своє обличчя під маскою Так з'явився різновид балу – бал-маскарад.

З появою у кінці XVIII ст. вальсу бали отримали поштовх до свого другого народження Тепер балом «правив» вальс. У XIX ст. бал став найпопулярнішою формою світського дозвілля, що розповсюдилась по всій Європі. Добре описано атмосферу балу в романі Л М Толстого «Війна і мир».

Вийшовши з народної традиції парного танцю, вальс став найпопулярнішим танцем світу завдячуючи своїй демократичності (вільний вибір партнера), інтимності (танцюючі порушували «інтимний простір» один одного), різноманітності видів вальс може бути повільним і прискореним, європейським (вальс-фантазія, вальс-мазурка) і американським (вальс-бостон). Навіть кількість виконавців цього танцю варіюється від двох до трьох осіб.

У другій половині XIX ст. столицею вальсу став Відень. Там почали працювати найвідоміші композитори – творці вальсу – Й. Штраус і Р. Лайнер. Й. Штраус створив неповторні мелодії вальсу, що дозволило його творам, незважаючи на їх легкий характер, увійти до скарбниці світового музичного мистецтва.

Найвідомішою формою танцювального дозвілля є танці під «живу музику», причому необов'язково під оркестр, оскільки відбивання ритму на бамбуковому барабані – це вже музичний супровід для танцю.

Найпопулярнішою ця форма є у людей середнього і старшого віку Вона передбачає спілкування музикантів з рекреантами під час проведення заходу, замовлення пісень чи мелодій, що подобаються людям.

Програми подібних танцювальних заходів плануються з урахуванням потреб рекреантів, конкретної вікової категорії. Так, люди третього віку залюбки танцюють «під музику» 1950-60-х рр.

Групу музикантів, що забезпечують музичний супровід, можуть складати виконавці фольклорної музики (наприклад, «троїсті музики»), акордеоністи, баяністи, піаністи Це можуть бути солісти, а можуть – ансамблі виконавців Науково-технічний прогрес сприяв появі електронних клавішних інструментів, що стали дуже популярними серед музикантів Вони легко транспортуються, зручні в користуванні, мають багато функцій, що спрощують роботу музиканта і розширюють можливості супроводу танцювальних програм.

Починаючи з кінця 70-х рр. XX ст. найпопулярнішою формою танцювального дозвілля у світі стала дискотека.

У теперішній час дискотеку слід розглядати як танцювальний вечір, музичний супровід якого забезпечує звукове відтворення фонограм (тобто музичних творів, записаних на електронні носії звуку).

Тепер театралізовану дискотеку слід розглядати як танцювальний вечір, у сценарії якого є конфлікт. Хід розвитку подій втілюють ді-джеі в образах героїв конфлікту (наприклад, Моцарт і Сальєрі, панк і «попсовик», батько і син, українець і француз).

Навіть якщо один ді-джей буде працювати в образі, скажімо, скомороха чи моторного парубка Енея, це вже буде елемент театралізації, оскільки тут у наявності буде конфлікт часів.

Третім видом дискотеки 1970-80-х була танцювальна дискотека. Вона і стала тією основою, на якій сформувалася сучасна дискотека. Різниця між ними лише в тому, що ді-джеї вісімдесятих більше спілкувалися з публікою, давали корисну інформацію про музикантів, про стилістику танцювальної музики. Тепер клубна дискотека майже не передбачає вербального спілкування.

На відміну від клубної, анімаційна дискотека має характер танцювально-розважального вечора з елементами гри.

Ді-джеі, як і всі інші аніматори, повинні володіти культурою мовлення і технікою спілкування. Їх завдання – за допомогою слова і музики створити на танцювальному майданчику атмосферу радості, свята і духовного єднання. Не треба забувати, що люди, відпочиваючи, відновлюють псисхофізичні функції організму, а танець укупі з позитивною настановою сприяє цьому. Музика активізує емоційну сферу і моторно-руховий апарат, слово утримує увагу, розважає, дає позитивну інформацію, динамічне світло створює потрібну атмосферу. Усі ці засоби впливу на свідомість і підсвідомість рекреантів роблять дискотеку ефективним засобом досягнення рекреаційного ефекту.

Як приміщення дискотеки, так і танцювальний майданчик просто неба мають свою акустичну характеристику. Є три види акустики залу: жорстка, м'яка та оптимальна.

Жорстка акустика має місце в разі оздоблення приміщення дискотеки матеріалами, що не поглинають звук (скло, кераміка, граніт, мармур тощо). У такому приміщенні звук, спрямований на стіни, відлунням повертається до центру залу, змішується з новими звуками, в результаті створюється «акустична каша», коли людям важко «спіймати» мелодію і ритм.

Оптимальна ж акустика притаманна спеціально побудованим фахівцями приміщенням

Важливим у процесі підготовки дискотеки є питання рівня гучності звуку. Якщо танцювальний вечір відбувається в санаторно-курортному закладі, де лікуються і відпочивають переважно люди середнього і старшого віку, то рівень звуку повинен бути помірним. У молодіжному центрі відпочинку гучномовці можуть бути потужними, але все одно рівень гучності звуку не повинен перевищувати 90 децибел, оскільки це шкідливо для здоров'я.