Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

 

 

1. Топографічна та структурна модель особистості З. Фрейда.

В кінці Х1Х – першій половині ХХ сторіччя З. Фрейд зробив переворот в уявленні про людину. Піддавши сумніву панівне місце свідомості в психічному житті людини, він порівняв її з верхівкою айсберга, заявивши, що поведінка людини мотивується підсвідомими силами. Термін “психодинамічний” вказує на протиріччя і взаємодію різних інтрапсихічних сил, що в кінцевому результаті і визначають особливості психічного функціонування людини від елементарних перцептивних процесів і аж до складних поведінкових актів. З точки зору даного підходу особистість – це динамічна конфігурація процесів, які перебувають в нескінченному конфлікті, і їх взаємодія  визначає неповторну сукупність (комбінацію) психічних якостей людини як особистості. Про які ж протиріччя інтрапсихічних сил (інтрапсихічний конфлікт) йдеться? Для відповіді на поставлене питання необхідно звернутись до окремих положень вчення З. Фрейда, одним із яких є уявлення про  топографічну модель особистісної організації. Згідно цієї моделі, в психічному житті можна виділити три рівні: свідомість, передсвідоме і безсвідоме. Рівень свідомості – це відчуття і переживання, які людина усвідомлює в даний момент часу. Свідомість охоплює тільки незначний процент інформації, яка зберігається в мозку. Передсвідоме (інформація, доступна пам'яті) включає досвід, що недоступний свідомості в даний час, але при певних обставинах може спонтанно чи при вольових зусиллях знову досягти рівня свідомості. Найбільш глибока і значуча область людського досвіду – безсвідоме є вмістилищем примітивних інстинктивних потягів, емоцій і спогадів, які є настільки загрозливими для свідомості, що на ранніх етапах онтогенетичного розвитку були витіснені в область безсвідомого (травми раннього дитинства, приховані ворожі почуття до батьківських фігур і подавлені сексуальні бажання).

Інтрапсихічний конфлікт означає протиріччя між основними елементами психічного апарату людини, який, згідно структурної моделі особистості З. Фрейда, включає Ід –Его і Супер-его. Ід (воно) означає вроджені, інстинктивні аспекти особистості (їжа, сон, дефекація, копуляція). Будучи примітивним і архаїчним (спільним для людини і тварин) в своїй основі, Ід є вільним від будь-яких обмежень, виражає первинний принцип біологічного функціонування і забезпечує розвиток і виживання біологічних систем. Ід функціонує у відповідності із принципом негайного задоволення тієї чи іншої базової біологічного потреби, до яких З. Фрейд відніс потребу у насолоді і агресії (первинний процес за З. Фрейдом). Із багатьох інстинктів З. Фрейд як основні виділив два: інстинкт життя і смерті. Перший забезпечує підтримання життєво важливих процесів і виживання біологічного виду. В ієрархії інстинктів життя автор психоаналізу на найвищий рівень поставив сексуальний інстинкт, який власне забезпечує збереження виду. Лібідо – психічна енергія, яка за Фрейдом знаходить розрядку виключно через сексуальну поведінку. Більш складним для розуміння є інстинкт смерті (танатос, або мортідо). На основі вивчення законів термодинаміки З. Фрейд прийшов до висновку, що будь-яка енергетична система “прагне спокою” (відновлення рівноваги), а оскільки абсолютний спокій – це смерть, тому даний інстинкт отримав назву інстинкту смерті.  В найбільш явному вигляді функціонування Ід видно на прикладі поведінки маленьких дітей, які нездатні подавляти інстинктивні потреби і при їх незадоволенні проявляють агресію (незадоволення). З появою здатності відкладати задоволення даних потреб (оскільки їх негайне задоволення вступає в протиріччя із оточуючим світом) з'являється друга структура особистості – Его. Его (Я) – компонент психічного апарату, який відповідає за прийняття рішень, задоволення потреб Ід у відповідності з обмеженнями навколишнього життя. Це досягається на основі індивідуального досвіду, знань і вмінь, тобто, Его використовує когнітивні і перцептивні стратегії для задоволення основних потреб і функціонує у відповідності із принципом реальності. Використовуючи силу логічного мислення (вторинний процес за З. Фрейдом), Его має здатність спрямовувати поведінку так, щоб інстинктивні потреби задовольнялись безпечним для індивіда шляхом. Третьою структурою психічного апарату людини є Супер-его, яке являє собою інтерналізовані образи батьків, суспільні норми і стандарти поведінки (морально-етичні основи особистості). У стосунках між Ід, Его і Супер-его постійно існує енергетичне напруження, обумовлене неможливістю (виходячи із реальної ситуації і морально-етичних стандартів) негайного задоволення потреб Ід, що власне і означає інтрапсихічний конфлікт.

    

 

Індивідуальна психологія А. Адлера.

Ще за життя З. Фрейда з його думкою про те, що поведінка людини визначається виключно інстиктивними силами, не погоджувались багато вчених, але тільки А. Адлер і К. Г. Юнг змогли створити завершені теорії, які в значній мірі відрізнялися від фрейдівського розуміння людини. Відмінною особливістю теорії А. Адлера було його розуміння соціальної сутності людини. “Individuum” в перекладі з латини означає “неподільний”. Адлер виходив з того, що жодний прояв життєвої активності не можна розглядати ізольовано. Індивідуум являє собою неподільне ціле як відносно взаємозв`язку між тілом і мозком, так і відносно психіки і соціального середовища. Адлер розглядав життя, як активне прагнення до досконалості, як рух в напрямку особистісно значимих  життєвих цілей. Усе життя людини проходить в соціальному контексті і сутність