Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Хороша матір – це  не та, яка задовольняє всі потреби дитини, а швидше та, яка може сприяти розвитку дитини. Г.Малер вказує на те, що формування у дитини цілого ряду установок залежить навіть від того, як мама бере свою дитину на руки і, як вона її тримає.

 Коли дитина починає відділяти і індивідуалізувати себе, матір знаходиться не надто близько і не надто далеко, оскільки дитині, коли вона кидає виклик світу, потрібна і материнська підтримка, і достатня свобода дій. Надміру турботлива, “кутаюча” дитину, матір бере її на руки не тоді, коли це потрібно дитині, а тоді коли матір сама прагне розради. Така поведінка матері гальмує у дитині відчуття себе, як окремого від матері індивіда. З іншого боку, матір, яка “утримуючи дистанцію” між собою і дитиною, відштовхує її, надає достатньо свободи дитині, але не забезпечує її надійним тилом, куди можна повернутись після відважних походів у зовнішній світ. Її дитина не зможе успішно відділитись, бо буде завжди прагнути єднання з матір'ю. Така дитина завжди буде мріяти і фантазувати про єднання з матір'ю, оскільки для неї це єдиний спосіб тримати під контролем тривогу із-за того, що матір хоче її покинути чи нехтує нею.

 Крім того, хороша матір функціонує як “контейнер” для емоцій, які можуть переповнювати дитину. Коли дитина відчуває страх, біль чи гнів, матір може взяти її на руки, заспокоїти  і прийняти в себе її емоції – тоді дитина відчує себе в безпеці, і почуття перестають її лякати.  Така реакція матері дозволяє дитині самій навчитись контролювати свої сильні емоції.

В процесі сепарації-індивідуації основна роль батька полягає в компенсації негативного досвіду дитини через позитивні стосунки з матір'ю і дитиною.

Фази сепарації-індивідуації.

В перший місяць життя дитина знаходиться на стадії нормального аутизму. Малюка в цей період можна описати, як нарцистичного – інтерес до зовнішнього світу у нього поверхневий, він більше зайнятий своїм внутрішнім світом. Фактично, у дитини ще немає концепції зовнішнього світу, зовнішні об'єкти, наприклад матір, не сприймаються нею як такі, і їх присутність може розумітися туманно, як супровід задоволення власних потреб. Можливо, малюк вважає, що достатньо лише його бажання для того, щоб з'явилась мама і задовільнила всі його потреби. 

Основним завданням цієї фази є досягнення гомеостатичної рівноваги організму в умовах нового середовища через соматопсихічні і фізіологічні процеси, які виразно переважають над психічними.

З другого-третього місяця життя малюк починає більше цікавитись навколишнім, проте ще не може розрізнити свої власні зусилля, направлені на задоволення потреб, і реакцію матері на його потреби. Ця стадія носить назву нормального симбіозу – малюк вже може сприймати зовнішні імпульси, особливо ті, які пов'язані з матір'ю, але він не сприймає її, як окрему людину. Іншими словами, малюк відчуває себе злитим з матір'ю і вважає себе і її - єдиною могутньою системою з спільними границями щодо оточуючого світу: коли мама годує його, він вважає материнські груди чимось, що належить йому, частиною свого власного тіла, що годує себе. Таким чином, коли матір не задовольняє потреб малюка,  він сприймає своє “Я” як травмуюче і зле.

 Базовим негативним переживанням цього періоду є страх втрати об'єкту, а основним механізмом психологічного захисту є конфлюєнція (злиття). 

Деякі теоретики об'єктних стосунків вказують на те, що психотична структура організації особистості з характерними для неї порушеннями меж власного “Я” та проблемами з розрізненням “Я” від оточуючого світу відповідає власне цій фазі.  

Приблизно в п'ятимісячному віці починається фаза власне сепарації-індивідуації. Першою субфазою цього процесу є диференціація, яка триває приблизно з п'ятого по десятий місяць життя дитини і пов'язана з появою відчуття тілесного відділення від матері – внаслідок своєї діяльності малюк починає усвідомлювати, що він і мама фізично розділені. Проте це усвідомлення провокує тривогу у дитини і вона постійно старається переконатись, що мама поруч.

З десятого по чотирнадцятий місяць життя дитини триває наступна субфаза – тренування, або практики (practicing), яка полягає в  надбанні моторних навичок, що сприяє подальшому відділенню від матері. Пік цієї субфази відноситься до періоду, коли дитина починає ходити – вона відчуває себе всемогутньою, оскільки перед нею відкривається цілий світ внаслідок вміння пересуватись. Але навіть це почуття всемогутності є сильно прив'язаним до почуття присутності матері, як об'єкта, що забезпечує безпеку.

Субфаза відновлення звязків, чи повторного зближення (Rapprochement) триває з чотирнадцятого по двадцять четвертий місяць життя дитини. Деякі види психопатології, включаючи межовий розлад особистості та харчові розлади, такі як булімія, беруть початок  в цей період.

Під час повторного зближення дитина починає краще усвідомлювати свою окремість від матері, і в міру цього розуміння в неї зникає відчуття власної всемогутності. Визнання дитиною факту, що вона і мама – окремі люди супроводжується відчуттям власного безсилля, беззахисності та страхом втрати любові.

Коли дитина починає створювати образ матері як окремої людини, вона стикається з дуже суперечливою інформацією: мама хороша – джерело задоволення, нагороди і підтримки, мама погана – джерело покарання, критики, фрустрації і заборони. Дитині важко усвідомити,