Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Уявлення про себе-хорошого пов`язане з уявленням про хорошу маму, і так само, уявлення про себе-поганого пов`язане з уявленням про погану маму. Умовно існують дві системи – “Я-хороший”-“об`єкт-хороший” і “Я-поганий” -“об`єкт-поганий”. Зв`язки в них підтримуються за рахунок емоцій, які  мають характер дуже примітивних і які водночас є надзвичайно інтенсивними. Система “Я-хороший”-“об`єкт-хороший”, яка зміцнюється за рахунок позитивного досвіду, в подальшому стає основою для побудови цілісного “Я”, а система “Я-поганий”-“об`єкт-поганий” допомагає в навчанні розрізняти “Я” від “Не-Я”.  

Схильність до використання розщеплення властива дитині на протязі всього процесу сепарації, проте якщо в даний період в дитини надто мало позитивного досвіду для того, щоб в подальшому інтегрувати образ себе та образ об'єкту в цілісні образи, то розщеплення може залишитись як переважаючий механізм психічного захисту і в подальшому житті.   

До кінця цього періоду з'являються початки усвідомлення дитиною статевих відмінностей та початки статевої ідентифікації.

Емоційно стабільне та цілісне сприйняття дитиною себе та об'єкту досягається під час останньої підфази процесу сепарації-індивідуації, яка триває на протязі другого-третього року життя дитини і яку називають підфазою консолідації. Спочатку відбувається розділення часткових образів “Я-хороший” та “об`єкт-хороший”, і дещо пізніше, “Я-поганий” і “об`єкт-поганий”. Далі з вже відділених часткових образів інтегрується цілісне “Я”, та цілісний образ об`єкту як моделі оточуючого світу. 

В подальшому на основі зінтегрованого образу “Я” та “об'єкту” відбувається формування психічних структур Ід, Его, Супер-его. Ід формується в результаті усувань із свідомості репрезентацій стосунків з об'єктом, які загрожують інтерперсональному досвідові. Супер-его формується одночасно з Ід в основному з нереальних, ідеальних образів себе та об'єкту, а також з інтерналізованих загальнолюдських норм. Базовим механізмом психічного захисту стає витіснення. 

Цілісне та реалістичне уявлення про себе та об'єкт є основою для побудови гармонійного внутрішнього світу, що в свою чергу дає можливість приймати зовнішні події такими, якими вони є, чітко розмежовуючи внутрішні події від зовнішніх.

 

 

Основною одиницею дослідження селф-психології є не індивід, як окрема система, а поле взаємодій, в межах яких індивід виростає, прагне налагодити взаємостосунки і виразити себе. Розум складається з конфігурації стосунків:   переживання людини в будь-який момент – це завжди наслідок її минулого і   стосунків з тим, з ким вона спілкується в даний момент. Навіть тоді, коли людина знаходиться сама, її переживання в своїй основі складаються із стосунків, а це означає, що людина емоційно самою ніколи не буває. Зміст, який надає людина тій чи іншій своїй дії, завжди витікає з її минулих і теперішніх взаємодій і все, що робить, вона завжди співвідносить з іншими, важливими для себе людьми, навіть, якщо їх поряд немає. 

Засновником селф-психології вважають Хайнца Кохута. Спочатку його роботи розглядались як продовження розробки моделі Фрейда, та й сам Кохут намагався включити потяги до своєї розробки теорії “Я”. Проте з часом Кохут дійшов висновку, що особистість розвивається по двох напрямках: один веде до зрілості Его, так як розумів цей термін Фрейд, а другий - до зрілості власного “Я” (селф), - області, що не має чіткого визначення. Деякі аналітики і раніше вдавались до психологічних досліджень “селф” з різних позицій, проте Кохут додав один визначальний момент до цих досліджень – він показав, що вроджений нарцисизм є важливою частиною  селф і описав його у вигляді 

Кохут розвинув аспект фрейдівської концепції нарцисизму, що власне і дозволило йому остаточно відійти від теорії потягів і висунути концепцію “селф”. До Кохута нарцисизм вважався патологічним станом, при якому людина, наче міфічний Нарцис, котрий милувався своїм відображенням у лісному озері, розглядає своє тіло і свою індивідуальність як центр всесвіту і як єдиний критерій цінності. 

Кохут зрозумів, що такий стан являє собою аберацію (викривлення) по суті нормального процесу, і що проходження через етап нарцисизму - це здоровий і необхідний етап зростання. Кожному малюкові необхідно на певний час відчути себе центром всесвіту, інакше внутрішня пустота приведе до нарцистичної жаги визнання, котра пізніше переросте в дефект особистості.

Кохут вважав, що нормальний нарцисизм формує ядро “селф”. 

В перший рік життя малюк відчуває себе фрагментовано і неузгоджено. На другому році життя через реакцію важливих для нього вихователів він починає виробляти організоване ядерне відчуття себе. Вихователь породжує це відчуття, виконуючи функції, які сам малюк виконати не може. Найважливіший спосіб підтримки дитини в період становлення – емпатія. Матір своїми реакціями дає зрозуміти дитині, що її “Я” – унікальне і неповторне, яке слід розуміти і на яке слід реагувати. Матір також підтримує розвиток “селф” у дитини, допомагаючи їй регулювати напруження,  забезпечуючи основні її потреби.

Кохут акцентує увагу на трьох нормальних нарцистичних процесах, які є вирішальними