Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Предмет:

Психофізіологія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

133

Мова:

Українська

Оцінка:

самої себе і оточуючого світу. В цьому віці пізнання світу переходить від тактильної перцепції до зорової, яка надалі дає можливість розпізнавати об`єкти. Сепарація образу “Я” є дуже травматична, так як за собою тягне усвідомлення власної ворожості по відношенню до матері та маминої ворожості по відношенню до себе – базовим негативним переживанням є страх втрати любові об`єкту. Тому, якщо позитивного досвіду надто мало, а негативного надто багато, то від`єднання стає неможливим. Якщо позитивного досвіду достатньо, то сепарація відбувається спочатку в рамках позитивного досвіду, потім негативного, що забезпечується механізмом психічного захисту – розщепленням. Якщо в цій фазі мати (опікун) різко зменшує кількість позитивного ставлення до дитини, або не приймає від`єднання дитини, а також дитячої агресії по відношенню до себе, тоді дитина не може зінтегрувати свій образ “Я” з часткових образів “доброго” і “злого” “Я”, і образ “Об`єкту” з часткових образів “Об`єкту”, як моделі оточуючого світу. Цей стан і є причиною формування межового розладу особистості. В цій фазі ключова роль батька полягає в компенсації негативного досвіду стосунків з мамою, через позитивні стосунки з мамою та дитиною.

Далі розглянемо основні характеристики людей межового рівня організації особистості.

Той, хто деякий час працював з людьми межового рівня, мав можливість спостерігати дивну, на перший погляд, поведінку пацієнтів – чим ближче лікар емоційно наближується до пацієнта, тим більше він наражається на агресію та “відштовхування”, та чим далі віддаляється, тим більше в пацієнта бажання наблизитись – складається враження, що пацієнт прив`язаний до лікаря “на гумочці” (чим більше розтягнення тим більша сила притягання). Це і є яскравим проявом проблеми “сепарації - індивідуації”. Така поведінка дуже виснажує лікаря, можна сказати “розхитує”, не дає можливості залишатись стабільним в своїх відчуттях щодо пацієнта.

Яскравою рисою характеру людей з межовою організацією є використання ними примітивних захистів. При інтерпретації примітивних захистів межових вони на деякий час стають спокійнішими і більш відкритими для емоційного реагування, навіть тоді, коли опротестовують висновки лікаря, тоді як психотики навпаки демонструють ще більшу тривогу і замкнутість. Тому варто спробувати давати неболючі інтерпретації вже при першому інтерв`ю, використовуючи його як діагностичний критерій. Наприклад, пацієнтка вперто заперечує всі висновки лікаря, навіть самі очевидні, і коли лікар вказує їй на це вона знову заперечує з явними проявами злості, проте через деякий час вона говорить: “Ви знаєте, я, напевно, так дуже часто поступаю і в житті – відкидаю, навіть не дослухавши”.

Крім того, межові пацієнти і подібні і відрізняються від психотиків в сфері інтеграції ідентичності. Їх відчуття власного “Я” наповнене протиріччями і непевністю. Їм важко описати себе, чи рідних і тому найчастіше вони говорять: “ Я – алкоголік і все”, або “моя мама - як кожна мама добра”.

Якщо порівняти відношення до своєї ідентичності межових пацієнтів з невротиками та психотиками, то можна сказати, що невротики описують себе і близьких повно і багатогранно, а психотики демонструють часто екзистенційний жах та втрату відчуття цілісності при одній спробі описати себе.

Ще одною цікавою рисою межових пацієнтів є тестування реальності – вони можуть явно нагадувати психотиків, в них може бути явно виражена яскрава симптоматика, проте вони демонструють розуміння реальності при правильній розмові і, навпаки, при непрофесійній провокації вони можуть видатись повністю відірваними від реальності, якби “зашореними”.

Проблеми межових пацієнтів є Его-синтонними, на відміну від проблем невротиків, тобто проблема (чи хвороба) є частиною “Я” людини. Інколи можна пофантазувати, що конфлікт вріс в “Я” і часто ці люди говорять про страх при вирішенні конфлікту втратити себе. Відсутність критичної оцінки себе, неможливість спостереження за собою поєднані з адекватним відчуттям реальності є дуже характерною рисою межових пацієнтів.

З іншого боку при нерегресивних станах ці люди можуть видатися не особливо проблемними і, навіть розцінитися, як невротичні. І тільки при тривалій роботі виявляється їх межова структура. Першим передвісником цього, як правило, є наступне – коли лікар пробує провести необхідну інтервенцію, вона сприймається, як напад, іншими словами лікар хоче знайти контакт зі спостерігаючим “Я” пацієнта, а той його не має – він тільки знає, що окремі частини його “Я” піддаються критиці. При спробі створити робочий альянс лікар завжди терпить поразку.

Переноси межових пацієнтів сильні неамбівалентні і не піддаються звичайним інтерпретаціям. Лікар сприймається або як повністю хороший, майже ідеальний, або як повністю поганий і непрофесійний. Також характерна зміна відношення до лікаря в залежності від того, в якому психічному стані перебуває пацієнт – сьогодні терапевт вартий наслідування, а завтра він достойний тільки презирства. Контрпереноси з межовими пацієнтами сильні і розхитуючі. Навіть тоді, коли вони не негативні, вони виводять з рівноваги і лікарю коштує значних зусиль при втриманні нейтральності. Було помічено, що, навіть, в стаціонарах медперсонал чітко ділиться в своєму відношенні до пацієнта – одні демонструють співчуття і розуміння, інші злість і агресивність. Межові пацієнти ніби розщеплюють середовище навколо себе. В терапевтичних групах це проявляється сварками і навіть може призвести до розвалу групи.

Виходячи з всього вищесказаного можна зробити висновок, що основним завданням лікаря в роботі з межовими пацієнтами є спроба “гасити внутрішні шторми” і