Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Другий нормальний нарцистичний процес – ідеалізація, котрий починається з впізнавання дитиною своїх батьків, чи інших близьких людей. В цьому випадку властивості власного “селф” – доброта, досконалість, всемогутність, значимість – проектуються на близьку людину так, що дитина ніби говорить: “Я бачу тебе чудовою і знаходжусь поряд з тобою, значить я існую, і також чудова.” Якщо дитину розвиває і заспокоює людина, яку вона ідеалізує, то це укріплює в дитині відчуття власного ”Я” і самоповагу.

Третій процес –  уподібнювання. Дитина має велику потребу в відчутті подібності з іншими людьми, і в відчутті приналежності до них. Ставши дорослими, ми переживаємо цю потребу, коли з задоволенням будуємо дружні стосунки з людьми, в яких знаходимо подібні до власних риси. 

Спочатку ці три процеси забезпечуються близькими людьми, яких Кохут назвав селф-об`єктами. Але ці люди не завжди можуть здійснювати нарцистичну регуляцію. Так, недостатності емпатичного відображення не уникнути – матір може бути зайнята, а батько втомлений і вони не зможуть приділити достатньої уваги. З іншого боку, якщо матір буде завжди безперестанно забезпечувати емпатичне відображення, то дитина ніколи не навчиться брати цю функцію на себе. При оптимальному розвитку періодична фрустрація дозволяє дитині навчитись забезпечувати себе самопідтримкою. Інколи, коли матір відсутня, дитина може змоделювати емпатичну реакцію матері і “поговорити” внутрішньо сама з собою, ніби з матір'ю. Використовуючи термін Кохута, можна сказати, що відбувається “перетворююча інтерналізація”, при якій функція підтримки перебудовується всередину і стає частиною "селф". 

З часом дитина, інтерналізувавши стосунки з селф-об`єктами, вже може сама забезпечувати процеси віддзеркалення, ідеалізації, та потребу в подібності. Таким чином формуються три полюси “селф” – дзеркальний, ідеальний та альтер-полюс. Кохут зв'язував ці полюси “електричною дугою” базових навичок і талантів за допомогою яких індивід намагається  протягом свого життя підтримувати баланс між прагненням до індивідуальних цілей і життям в згоді з суспільними ідеалами і цінностями, які визначають сенс життя.

Кохут стверджував, що успішний розвиток “селф” може забезпечуватись будь-яким з полюсів. Наприклад, якщо матір не змогла забезпечити достатнього емпатичного віддзеркалення, то  здоровий ідеалізуючий процес з батьком все ж може забезпечити такий прояв відчуття селф, що буде достатнім для виникнення відчуття реальності і мотивацій. Якщо один полюс функціонує нормально, то дефекти іншого можуть бути виправлені пізніше. Якщо ж всі полюси мають дефект, то наслідком можуть бути симптоми, які і спостерігав Кохут на практиці, - відчуття нереальності, спустошення, відсутність сенсу життя, - оскільки в цьому випадку відсутня внутрішня структура ”селф”, котра може забезпечити відчуття самооцінки. 

Кохут встановив, що дефекти “селф” стають помітними в психоаналітичному процесі при трьох ситуаціях переносу, що і є практичним підтвердженням теорії. При дзеркальному переносі пацієнт вважає, що терапевт в захваті від нього, і таким чином компенсує свій дефект самооцінки. При ідеалізуючому переносі пацієнт бачить аналітика майже ідеальним, а згодом починає відчувати власну цінність, як результат стосунків з терапевтом. При близнюковому переносі пацієнт фантазує, що він і аналітик, в деякій мірі, є рівноправними партнерами, які разом вирішують проблеми. 

 

            6. ЕГО-ПСИХОЛОГІЯ

 

Продуктивна робота Анни Фрейд привела до того, що предметом дослідження стала та частина психіки, яка відповідає за переробку конфліктів. Це, звичайно, призвело до зміщення уваги з неусвідомлених потреб (трібів), зокрема, сексуальних та агресивних. Анна Фрейд разом з Хартманом, Крисором і Левенштейном продовжила розробку теорії, що була вперше висвітлена в статті Фрейда “Я і Воно”, де розглядалась структурна теорія Воно, Я і Супер-Я. 

В Его-психологї “Его” – це структура, завданням якої є посередництво і досягнення компромісу між потребами реальності і потребами психічних структур. Его функціонує згідно із принципом реальності. Це структура, яка відповідає за вторинний процес мислення – послідовного, логічного, орієнтованого на  пізнання реальності. Его має як свідомі, так і безсвідомі аспекти. Свідомий – це те, що ми називаємо “власним Я”, а безсвідомий включає в себе, здебільшого, захисні механізми. 

Захисні механізми, які були вперше широко описані Анною Фрейд прийняті в психоаналітичних колах без особливих заперечень, – це значна і невід`ємна частина функціонування Его. Вони забезпечують його цілісність,  борючись із тривогою, яка виникає внаслідок конфліктів “Ід” – “Супер-Его” – “реальність”. 

Таким чином, Его має дуже широкий діапазон дій – від глибоко безсвідомих (наприклад примітивні емоційні реакції на події, які блокуються потужними первинними захистами) до повністю усвідомлюваних. Умовно можна назвати свідому і раціональну його частину “спостерігаючим Его”, а більш внутрішню і чуттєву -  “переживаючим Его”. Ці два поняття витікають, швидше, з розуміння того, що відбувається в психоаналітичному процесі, ніж з теоретичних розмірковувань. Проте, вони дають можливість ввести поняття его-синтонний і его-дистонний, які характеризують відношення людини до певних частин “власного Я”. Так, одні люди можуть переживати свою проблему, як таку, яка не заслуговує уваги і яку не варто розглядати критично (его-синтонно), тоді як інші мають