Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Ці три захисти неможливі без розщеплення та заперечення і часто розглядаються як їх похідні.

Проекція, інтроекція і проективна ідентифікація – захисти, які є проявом недостатності розмежування між власним “Я” і оточенням.

 Проекція – процес, при якому внутрішні загрозливі імпульси сприймаються як зовнішні, тобто приписуються зовнішнім об'єктам. З одного боку, проекція є руйнівним процесом, оскільки виключає взаєморозуміння, а з іншого - більш організовані форми проекції є основою для емпатії та співчуття.

Інтроекція – процес, при якому зовнішнє помилково сприймається як внутрішнє. Як правило, інтроекція лежить в основі ідентифікації із значимим іншим, що у дітей означає - “значимий дорослий”.

Проективна ідентифікація – має декілька особливостей: (1) спроектований на іншу людину імпульс продовжує переживатись; (2) страх перед тим, на кого був спроектований імпульс; (3) необхідність контролювати іншу людину. Проективна ідентифікація, таким чином, передбачає як інтрапсихічний, так і міжособистісний аспекти поведінки – людина може звинувачувати іншу, зокрема терапевта, в тих реакціях, які сама намагається викликати своєю поведінкою. Інтерпретація проективної ідентифікації часто допомагає віддиференціювати межову особистість від психотичної, параноїдну особистість - від параноїдної шизофреннії.

Ще одним захистом, який можна розцінити як примітивний, оскільки охоплюється вся особистість, є дисоціація. Дисоціація є феноменом не подібним на вищеописані і важко піддається поясненню. Існує багато запитань, які стосуються дисоціації – чи всі люди схильні до дисоціації, чи завжди при дисоціації є в анамнезі травма, чи можна називати дисоціацією феномени, які ми спостерігаємо за собою щодня (“чи вимкнув я праску?”, “чи зачинив я двері?”). Дисоціація являє собою виключення з пам'яті і самоспостереження частини “Я”, а також супровідних подій, що проявляється “переключенням” з одного стану в інший.

Для вибору зрілих захистів враховуються їх відповідність індивідуальним патернам характеру, а також частота, з якою вони спостерігаються в житті особистості невротичного рівня організації.

Репресія (витіснення) – несвідоме мотивоване забування події, почуття чи бажання, що спричиняють неспокій чи тривогу. Згідно первинної теорії драйвів (потягів) витіснення являє собою усунення із свідомості травматичних ситуацій чи бажань, які є нормальними з точки зору розвитку, але сприймаються як загрозливі, і “утримання їх на дистанції” від свідомого. Для того щоб людина почала стримувати такі загрозливі імпульси репресією, необхідно, щоб вона досягнула безперервності і цілісності в переживанні власного “Я”. 

Спочатку вважалось, що репресія, як і інші несвідомі захисти, є причиною тривоги, проте пізніше вже навіть Фрейд говорив про те, що репресія є швидше не причиною, а наслідком тривоги – ірраціональний страх спонукає забути.

Репресія, як і інші високоадаптивні захисти, здебільшого стає проблемою тоді, коли не справляються із своєю функцією, або виключає можливість застосування інших, більш вдалих механізмів.

Регресія – поворот до знайомого способу реагування при досягненні вже більш зрілого рівня компетентності. Дитина, навчившись ходити і задекларувавши свою незалежність від матері, повертається до неї і ховається в неї на колінах. Дорослі люди несвідомо повертаються до більш ранніх способів реагування при стресових чи травматичних ситуаціях, а також при загрозі власній самооцінці.

Ізоляція афекту – утримання афекту “на відстані” від подій. Хірург  не зміг би працювати, якщо б був постійно налаштований на співчуття до фізичної болі пацієнтів. Часто ми пам'ятаємо події, що є важкі для нас, але вже не супроводжуються яскраво вираженим болем, так що ми можемо говорити про них холодно і відчужено.

Інтелектуалізація, моралізація, раціоналізація – передбачають знаходження пояснення подіям, зовнішнім чи внутрішнім, шляхом ізоляції афекту від інтелекту, співставлення з моральними нормами, знаходження “розумного пояснення”.  “Так я дещо розгніваний, але хіба це не природно в даній ситуації?!”, “Я, звичайно, не можу собі дозволити купити цю машину, але хіба вона мені так вже й потрібна...”, “Я змушений був повестись в цій ситуації саме так – такий вже мій обов'язок...” – яскраві приклади проявів цих захистів, які є високоорганізованими, оскільки вимагають усвідомлення події та переробки її в свідомості, іншими словами, обмірковування, хоча і часто передбачають приховування чи навіть заперечення бурхливих емоцій. 

Анулювання – спроба врівноважити деякий неприємний афект шляхом спокутування провини (чоловік, посварившись з дружиною, через годину приносить їй букет квітів; людина, з чиєї вині сталася аварія, дає гроші потерпілим). Анулювання є прямим нащадком всемогутнього контролю і часто є основним шляхом підтримання самооцінки, оскільки несе в собі фантазію про те що “мені  все буде пробачене...”, “я все легко можу виправити”.

Зміщення – передбачає переспрямування афекту з одного об'єкту на інший, менш загрозливий (чоловік, якого принизив начальник, прийшовши додому, нагримав на дітей.).

Сублімація – трансформація загрозливого