Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

 

      Аналітична психологія К  Г. Юнга.

К. Г. Юнг – найбільш потужна постать із тих, хто відділився від З. Фрейда. Головне в аналітичній психології Юнга – зміст підсвідомого є щось більше, ніж подавлені сексуальні і агресивні імпульси, як вважав З. Фрейд. Люди мотивовані інтрапсихічними силами, походження яких іде вглиб історії еволюції (психіка сучасної людини як пласти історії людства). Інша розбіжність з Фрейдом - в розумінні сексуальності і її ролі в мотивації людської поведінки. Якщо за Фрейдом лібідо –це в основному сексуальна енергія, то за Юнгом – це дифузна творча життєва сила. Як і Адлер, Юнг заперечував точку зору Фрейда стосовно того, що “головний мозок – додаток до статевих залоз”.

Розуміння Юнгом особистості - найбільш складне, неортодоксальне і полемічне. За Юнгом особистість складається із трьох структур: его, особистого безсвідомого і колективного безсвідомого: его є основою нашої самосвідомості, завдяки йому ми бачимо результати своєї свідомої діяльності; особисте безсвідоме вміщує конфлікти і спогади, які усвідомлювались, але тепер є подавлені і забуті; колективне безсвідоме – вмістилище латентних слідів пам`яті людства і навіть його предків. Це духовний спадок людства, який відродився в структурі мозку людини.

Юнг висловив гіпотезу, що колективне безсвідоме складається із первинних психічних образів – “архетипів” (первинних моделей), які є основою специфічно людського способу сприйняття, переживання і реагування ( тобто загальнолюдські стереотипи реагування при зустрічі з родичами, іншими людьми, небезпекою тощо.)

Основні архетипи: персона – те, як ми себе уявляємо; тінь – витіснена тваринна сутність людини; аніма – безсвідомий аспект жіночості у чоловіків; анімус – безсвідомий аспект чоловічості у жінок; самість – “ядро особи”.

 

Его- психологія Е. Еріксона.

Після З. Фрейда з'явились дослідники, які змістили акцент у вивченні психіки з Ід на Его ( Его-психологія ). Одним із них був Е. Еріксон. За Еріксоном Его - структура особистості, основним завданням якої є соціальна адаптація. З точки зору Е. Еріксона будь-який психічний феномен можна зрозуміти з точки зору взаємодії біологічних і соціальних факторів. На відміну від З. Фрейда він вважав, що розвиток особи триває ціле життя і спрямований на досягнення почуття ідентичності. Усі люди за Е. Еріксоном проходять 8 універсальних стадій розвитку (епігенетичний принцип розвитку).

 

 

Згідно психодинамічних постулатів людина не народжується особистістю: генотип є грунтом, на основі якого у взаємодії із соціальним середовищем формується особистість. З. Фрейдом описано 4 стадії психосексуального розвитку особистості. Термін “психосексуальний ” означає, що фактором, який визначає розвиток особистості є сексуальний інстинкт. Людина народжується з певною кількістю сексуальної енергії (лібідо), яка поступово витрачається в процесі проходження нею основних фаз психосексуального розвитку. У випадку фрустрації (незадоволення) основних потреб або гіперопіки (надмірного задоволення), відбувається фіксація (затримка) на даній стадії розвитку і схильність регресувати (повертатись до попередніх стадій розвитку) в цей період життя у стресових ситуаціях. Таким чином, структура особистості характеризується в категоріях відповідних стадій психосексуального розвитку, на яких відбулась фіксація. З кожною із виділених стадій пов'язані різні типи характерів і різні рівні особистісної організації.

В оральній фазі за Фрейдом (від народження до 18-ти місячного віку) основні потреби  - послабити напруження внаслідок голоду і спраги - задовольняються через рот. Під час годування дитина переживає задоволення і спокій (в концепції розвитку З. Фрейда задоволення і сексуальність тісно переплітаються; сексуальність розуміється як стан збудження, що супроводжує процес насичення у малюка). При  надмірній чи недостатній стимуляції в першій половині цього періоду за Фрейдом скоріш за все сформується орально-пасивний тип особистості – веселий і оптимістичний, який чекає від оточуючого світу “материнського” відношення до себе, його психологічна адаптація полягає у невиправданій довірливості, пасивності, незрілості і надмірній залежності (інфантильний тип). Друга частина цієї фази розвитку (орально-агресивна або орально-садистична) пов'язана з появою зубів, що дозволяє малюку виражати своє незадоволення покусуванням материнських грудей. Фіксація в цій частині розвитку може лежати в основі формування орально-агресивного (садистичного) типу особистості, з характерним для нього цинічним відношенням до всього оточуючого і саркастичним “покушуванням” інших. В дорослому віці існує велика кількість проявів оральної поведінки: переїдання, куріння, алкоголізація, або вже згадувані цинізм і сарказм та ін.  Збереження певного тяжіння до орального задоволення – нормальне явище, патологічним воно стає у випадку, якщо оральні форми поведінки є домінуючим способом ослаблення напруження. 

На відміну від З. Фрейда Е. Еріксон вважав, що розвиток особистості відбувається протягом цілого життя у вигляді восьми стадій психосоціального розвитку. В своїх  роботах Е. Еріксон заклав основи Его-психології. Одним із найбільш важливих доповнень Е. Еріксона в теорію З. Фрейда стала заміна назв ранніх стадій розвитку з метою модифікації фрейдовського біологізму.

Перша стадія психосоціального розвитку людини за Е. Еріксоном (перший рік життя) отримала назву малюкової ї характеризується формуванням базової довіри або недовіри. В