Практикум з філософії

“Істинне є ціле. Але ціле є тільки сутність, що завершує себе через свій розвиток. Про абсолютне треба сказати, що воно по суті є результат, що воно лише в кінці є тим, чим воно є справді; в тому то і полягає його природа, що воно є дійсне, суб’єкт або становлення самим собою для себе” (Г.Гегель).

“Істина не є викарбувана і покладена до кишені монета. Вона – процес... Все, що розумне, те є дійсне, а що дійсне, те є розумне” (Г.Гегель).

Спираючись на наведені положення, спробуйте чітко уяснити відповіді на такі важливі питання: а) як розуміє Г.Гегель засади дійсності – натуралістично чи метафізично? б) якими є ці засади – рухливими, динамічними чи сталими, незмінними? в) як ці засади пов’язані із істиною? 

 

Спробуйте пояснити та обгрунтувати, який закономірний зв’язок процесів дійсності подає Г.Гегель у наведеному нижче міркуванні.

“... Окремий індивід є недосконалий дух... Індивід, субстанція якого – дух вищий, пробігає це минуле... як форми, вже залишені духом, як етапи шляху, вже розробленого і вирівняного; таким чином, щодо пізнання ми бачимо, як те, що в ранні епохи обіймало зрілий дух мужів, зведено до пізнань, вправ і навіть ігор хлоп’ячого віку...” (Г.Гегель).

 

Уважно прочитайте наведені нижче положення, прокоментуйте їх. Чи мають вони актуальне значення і в наш час?

“Те, що істинне є дійсним тільки як система, або те, що субстанція по суті є суб’єкт, відбито в уявленні, яке проголошує абсолютне духом, - найвеличніше поняття,.. яке належить новому часу та його релігії” (Г.Гегель).

“Філософствування без системи не може містити в собі нічого наукового. Окрім того, що це філософствування саме про собі виражає скоріше суб'єктивний умонастрій, воно також постає випадковим за своїм змістом. Усілякий зміст отримує виправдання лише як момент цілого, поза яким він постає як необґрунтоване припущення або суб’єктивне переконання. Істинною формою, в якій існує істина, може бути лише її наукова система… Внутрішня необхідність того, щоби знання постало наукою, полягає в природі самого знання, проте задовільне пояснення цьому дається лише в викладенні самої філософії” (Г.Гегель).

Спробуйте визначити, які саме суттєві риси знання вимагають його систематизацію? Чому вимога системності знання є дуже важливою саме для філософії? Перечитайте дуже важливі положення Г.Гегеля, що розкривають його розуміння історії філософі:

“…Розуміння випадкового характеру послідовності філософських вчень створює уявлення, що між їх принципами… існують лише відмінності. Проте здійснює цю працю тисячоліть єдиний живий дух… Історія філософії доводить, що, по-перше, уявна відмінність між різними філософськими вченнями являє собою лише ту ж саму єдину філософію на різних ступенях її розвитку; по-друге, що особливі принципи, що лежать в основі тих чи інших окремих вчень, постають лише відгалуженнями деякого цілого. Останнє ж за часом філософське вчення повинно внаслідок цього містити в собі принципи усіх попередніх…і бути найбільш багатим (за змістом)” (Г.Гегель).

Як ви вважаєте, чим можна виправдати таке бачення історії філософії (ті історії взагалі)? Що в ньому вимагає певних корекцій? Що залишається поза увагою прибічників такого підходу?

Продумайте наведені нижче фрагменти із “Енциклопедії філософських наук” Г.Гегеля. Спробуйте визначити джерело та цикли розвитку абсолютної ідеї. Покажіть якими саме твердженнями характеризуються єдність та відмінність логіки, філософії природи і філософії духу, діалектична логіка. Спробуйте пояснити і обгрунтувати, які із наведених положень зберігають своє значення і в наш час та у яких саме окресленнях.

“... Ідея виявляє себе як простота самототожного мислення і водночас як діяльність, яка полягає в тому, що мислення протиставляє себе собі самому для того, щоб бути для себе, і в цьому іншому бути все ж лише у себе самого. Отже, наука розпадається на такі три частини:

I. Логіка – наука про ідею в собі і для себе.

II. Філософія природи як наука про ідею в її інобутті.

III. Філософія духу як ідея, що повертається до самої себе зі свого інобуття” (Г.Гегель).

“Оскільки наука філософії є коло, кожна ланка якого має свою попередню та наступну ланку, а в “Енциклопедії” філософія природи виступає лише як одне коло цілого, то походження природи із вічної ідеї, її створення... дано раніше в “Логіці”… Природа не просто є зовнішнє по відношенню до цієї ідеї, але характер зовнішнього являє собою визначення, в якому вона (абсолютна ідея) існує як природа… Природа є відчужений від себе дух… Справжню сутність світу складає в собі і для себе суще поняття, і світ, таким чином, сам є ідея. У живому природа завершується, переходячи у вище. Дух виходить, таким чином, із природи… Розумовий розгляд природи має збагнути, яким чином природа є в самій собі процес становлення духом, процес зняття свого інобуття. Субстанція духу є свобода... ” (Г.Гегель).

В чому можна побачити найвиразніші особливості гегелівського тлумачення світу, природи? Яким чином пов’язані між собою природа та дух? Чим вони докорінно відрізняються одне від одного? 

“Інстинктивна діяльність відрізняється від скерованої інтелектом… тим, що вона здійснюється свідомо… Оскільки дух за своєю сутністю є свідомість, то