Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти)

У дисертації розглядається неправова шкода та шкода, заподіяну у сфері права. У першому випадку порушуються неправові правила поведінки, які фактично склались і діють у суспільстві (неправові соціальні норми), котрими людина не повинна нехтувати, навіть якщо закон її до цього не зобов’язує. Що ж до шкоди, заподіяної у сфері правових відносин, автор вважає, що вона може бути наслідком як правомірних (правомірна шкода), так і неправомірних дій (неправомірна шкода).

Заподіяна людині правомірна шкода може бути матеріальною або ж психічною. Термін “психічна” має підкреслити відсутність у даного виду шкоди соціальної складової. Неправомірна шкода, заподіяна людині, може бути матеріальною або ж моральною. Матеріальна шкода, своєю чергою, може бути майновою чи немайновою (фізичною).

Підкреслено, що поняття “фізична шкода” не співпадає за своїм змістом із поняттям “фізичні страждання”. Фізичні страждання – це одна із форм прояву індивідуально-психічної сторони моральної шкоди; у той час як шкода фізична – це будь-які негативні зміни в організмі людини, котрі перешкоджають нормальному, з біологічної, фізіологічної, психічної точок зору, проходженню усіх психофізичних процесів людини. Фізична шкода є матеріальною, з природнонаукової точки зору, і, разом із тим, немайновою. Негативні зміни настають в організмі, тобто в матеріальній сфері, потерпілого під впливом певних зовнішніх факторів. Так, зміни, у свою чергу, можуть потім призвести до негативних явищ у психічному стані, а також у майні особи.

У третьому підрозділі дисертації розглянуто поняття і зміст права людини на компенсацію моральної шкоди. Тут за основу автором взято індивідуально-психічний аспект моральної шкоди. При цьому, оскільки у юридичній літературі згаданий феномен висвітлений недостатньо чітко, а то й поверхнево, автором були вивчено також література з психології (зокрема праці В. І. Войтка, Б. І. Додонова, В. П. Василюка, С. Д. Максименка, В. О. Соловієнка, С. Л. Рубінштейна, П. А. М’ясоїда, Г. Сельє та ін.), в якій досліджується психічний стан людини.

Автором проведено аналіз пізнавальних, емоційних та вольових процесів у разі заподіяння людині моральної шкоди. Встановлено, що у випадку ушкодження гідності людини – заподіяння їй моральної шкоди кожен із психічних процесів зазнає негативних змін тієї чи іншої інтенсивності.

Позитивні емоції можуть, так чи інакше, “згладити”, нейтралізувати негативні психічні реакції і стани, зумовлені заподіяним порушенням. Найбільш дієвим засобом у даному випадку бачиться компенсація моральної шкоди, яка (компенсація) здатна бути джерелом, чинником таких емоцій. Компенсація моральної шкоди – це вчинення стосовно людини, котрій завдано таку шкоду порушення її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення.

Уже сам факт захисту законом гідності людини шляхом встановлення обов’язку порушника компенсувати моральну шкоду має позитивний вплив на психічний стан потерпілого, і навпаки – якщо право залишає людину без захисту, то це додатково травмує її психіку. Тому право на компенсацію моральної шкоди – це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов’язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів та процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів за примусовим забезпеченням виконання зазначеного обов’язку.

Розділ другий “До історії юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди (законодавчі та доктринальні аспекти) ” складається з двох підрозділів, які присвячуються аналізу інтерпретації права людини на компенсацію моральної шкоди відповідно у законодавстві, що діяло на Україні упродовж Х – початку ХХ ст. та у радянський період.

На підставі аналізу відповідних історичних джерел та наукових праць розглядається історія юридичного закріплення права людини на компенсацію моральної шкоди, починаючи з римського права. Виявлено, що на початках розвитку держави у царині компенсації шкоди діяв принцип таліону, проте з часом законодавець намагається поступово замінити його грошовою компенсацією за “безчестя”. Виплата за “безчестя” була передбачена вже Руською Правдою у випадку заподіяння особистої образи (“обіди”). Образа тлумачилась як “дія, що заподіювала певні матеріальні і моральні збитки”.

Подальший розвиток держави призвів наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. до відмови від виплати за “безчестя”. Така ситуація пояснюється багатьма соціально-політичними факторами: по-перше, виплата за “безчестя” виконувала функції заміни кримінального покарання; по-друге, така виплата мала відбуватись тільки у визначених випадках, коло яких було дуже вузьким; по-третє, сума виплати була чітко встановлена і диференціювалася залежно від соціального стану потерпілого, а із зникненням чітких меж між станами, така диференціація поступово втратила свій зміст. Вже із запровадженням у Росії Судових Статутів, таблиці й такси втратили значення для суду, діяльність якого почала базуватись на засадах вільної оцінки та судового угляду. Однак реформа цивільного права у Російській імперії не була доведена