Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти)

Другий підрозділ присвячений дослідженню критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди. Зважаючи на сутність і зміст моральної шкоди, “еквівалентний” підхід до визначення її розміру не може бути застосованим, а конкретна сума компенсації не може бути закріплена законодавчо. Тому великого значення у даному випадку набуває застосування судового угляду і вироблення орієнтовних критеріїв, що ними може керуватись суд при визначенні розміру компенсації.

Автором проаналізовано різноманітні критерії для визначення розміру компенсації моральної шкоди, запропоновані, зокрема С. М. Антосиком, А. М. Ерделевським, А. М. Карпухіною, О. М. Кокуном, В. П. Паліюком, С. І. Шимон. Виділено основні підходи до визначення розміру згаданої компенсації.

Оптимальним видається виокремлення найбільш загальних, “всеохоплюючих” і в той же час достатньо конкретних критеріїв визначення розміру згаданої компенсації. Відтак, систему таких критеріїв запропоновано автором.

Крім того, наголошується, що моральна шкода може компенсуватись не лише у грошовій, а й у іншій матеріальній чи нематеріальній формах. Серед останніх виділено такі форми компенсації: компенсація у речовій формі; публічне (зокрема друковане) спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність; визнання права авторства; припинення дій, що порушують право; реабілітація; висновок про порушення права.

Автор висловлює сумнів у доцільності законодавчого встановлення меж компенсації моральної шкоди. Встановлення таких меж суттєво ускладнить використання даного права: по-перше, ціла низка нормативних актів встановлює різні межі розміру компенсації моральної шкоди; по-друге, потерпілий може оцінити шкоду вище або нижче розміру, встановленого законодавцем; по-третє, у правозастосувальній практиці подекуди виникають перепони щодо реалізації захисту права людини на повну компенсацію моральної шкоди.

 

 

Наукові проблеми, вирішенню яких присвячене дане дослідження, полягають у тому, що загальнотеоретичні положення про моральну шкоду та про право на її компенсацію як феномени загальноправові (загальноюридичні), перебувають лише на стадії формування; має місце деяка розпорошеність норм юридичного інституту компенсації моральної шкоди за галузями права, що призводить до звуження його змісту та ускладнення використання; потребує також несуперечливого теоретичного розв’язання визначення змісту загальних понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на її компенсацію.

У дисертації зазначені наукові проблеми вирішені на основі узагальнення та систематизації попередніх і сучасних галузевих досліджень моральної шкоди та права на її компенсацію, а також практики використання цього права, шляхом застосування порівняно нових філософсько-правових парадигм, насамперед антропології права, а також уявлень сучасної соціальної філософії про оцінку та цінність. Отримані результати дозволяють розглядати моральну шкоду та право на її компенсацію як комплексний загальноправовий (загальноюридичний) феномен, що входить до складу предмета загальної теорії права та держави.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Моральна шкода – це складне соціальне явище, котре характеризується єдністю соціального й особистісного (індивідуально-психічного). На соціальному рівні моральна шкода розглядається як ушкодження гідності людини, приниження рівня її оцінки іншими суб’єктами, а також (чи) її самооцінки, а на особистісному рівні – як негативні психічні реакції і стани людини, викликані згаданим ушкодженням.

2. Гідність людини є багаторівневим явищем. Родовим поняттям гідності людини є антропна гідність, тобто така гідність, якою наділена кожна без винятку людина безвідносно до її індивідуальних особливостей. Таке поняття втілено у тих положеннях міжнародно-правових та конституційних актів, згідно з якими гідність людини є властивістю усіх членів людської сім'ї й усі люди є рівними у своїй гідності (про що йдеться, зокрема, у преамбулах до кожного із трьох актів, які складають Міжнародну Хартію прав людини). Отож, антропна гідність – це самоцінність людини як біосоціальної істоти – унікального родового суб’єкта, який уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі.

3. Коли йдеться про гідність конкретної людини, то мається на увазі, в першу чергу, її самооцінка (внутрішня оцінка). Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у порівнянні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої домінуючою частиною суспільства) цінності людини. Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобто усвідомлення людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис свого характеру, своїх дій, вчинків, їх мотивів, цілей, її розумових, фізичних, моральних якостей. Тому особиста гідність людини – це внутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на об’єктивно існуючій значущості даної людини для інших суб’єктів.

4. Власне оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є дієвим засобом впливу на самосвідомість людини, на основі котрого формується своєрідний еталон вимог, що висуваються до дій людей у конкретній ситуації з конкретного приводу. Враховуючи ці вимоги, людина самостійно набуває особистої (власної) гідності і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. У свою чергу, честь людини – це суспільна оцінка цінності особи з огляду на соціальні та духовні якості останньої як члена суспільства. Така соціальна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки