П’ять ознак тоталітаризму

Характерною межею всіх тоталітарних режимів є також те, що влада не спирається на закони і конституцію . У сталінській Конституції були гарантовані майже всі права людини, які на ділі практично не виконувалися.

У духовній сфері

Панує одна ідеологія і світогляд. Як правило – це утопічні теорії, що реалізовують одвічну мрію людей про більш довершений і щасливий громадський порядок, в основі яких лежить ідея досягнення фундаментальної гармонії між людьми. Тоталітарний режим використовує міфологізовану версію однієї такій ідеології як єдино можливий світогляд, який перетворюється на якусь подібність державної релігії. Ця монополія на ідеологію пронизує всю ієрархію владних відносин від до низу верху – від глави держави і партії до самих нижчих ланок влади і осередків суспільства . У СРСР такою ідеологією став марксизм, в Північній Кореї – ідеї «чучхе» і т. д.

У тоталітарному режимі всі без виключення ресурси (і матеріальні, і людські, і інтелектуальні) направлені на досягнення однієї універсальної мети: тисячолітнього рейху, комуністичного царства загального щастя і т. д, у зв'язку з чим, у разі «комуністичної моделі» не залишається нічого або майже нічого для паразитуючої «еліти» і «надлюдини» [1].

Ця перетворена на релігію ідеологія породила ще один феномен тоталітаризму: культ особи. Як і всякі релігії, ці ідеології мають свої священні писання, своїх пророків і бого-человеков (в особі вождів, фюрерів, дуче і т. д.) [1]. Таким чином, виходить мало не теократичне правління, де верховний жрець-ідеолог одночасно є і верховним правителем. Н. Бердяєв називає подібну систему зворотною теократією [12].

Контроль за свободою думки і придушення інакомислення

Дж. Оруэлл із цього приводу писав: «Тоталітаризм зробив замах на свободу особи так, як ніколи раніше не могли і уявити. Важливо усвідомлювати те, що його контроль над думкою переслідує цілі не тільки заборонні, але і конструктивні. Не просто забороняється виражати – навіть допускати – певні думки, але диктується, що саме належить думати. Особа ізолюється, наскільки можливо, від зовнішнього світу, щоб замкнути її в штучному середовищі, позбавивши можливості зіставлень. Тоталітарна держава обов'язково прагне контролювати думки і відчуття щонайменше так же дієво, наскільки контролює їх вчинки. «

Показової в цьому сенсі може бути думка Леніна про те, що статb комуністом можна лише збагативши свій розум всіма попередніми досягненнями людства. Необхідно відмітити, що в СРСР цей мракобісний принцип навіть втілювався в життя у вигляді величезної мережі бібліотек і жахливих тиражів науково-популярних видань, просто немислимих в будь-якій демократичній країні.

Розділення населення на «наших» і «ненаших»

Людям властиво – і це майже закон людської природи – швидше і легше сходитися на негативному грунті, на ненависті до ворогів, заздрість до тих, кому краще живеться, ніж на конструктивному завданні. Ворог (і внутрішній, і зовнішній) є невід'ємною частиною арсеналу тоталітарного лідера. У тоталітарній державі терор і страх використовуються не тільки як інструмент знищення і залякування дійсних і уявних ворогів, але і як нормальний повсякденно використовуваний інструмент управління масами. З цією метою постійно культивується і відтворюється атмосфера громадянської війни.

Також тоталітаризм повинен постійно демонструвати громадянам свої успіхи, доводити реалістичність проголошуваних планів або знаходити переконливі для населення докази, чому дані аванси не реалізовані, тобто звітувати перед народом. І сюди дуже добре вписується пошук внутрішніх ворогів. Тут діє старий, давно відомий принцип: «Розділяй і володарюй». Ті, хто «не з нами, а значить, проти нас», повинні піддатися репресіям [1].

Терор розв'язувався без якої-небудь видимої причини і попередньої провокації. У нацистській Німеччині він був розв'язаний проти євреїв, які не поспішали ділиться своїми багатствами з представниками «корінної нації». У Радянському Союзі терор не обмежувався расовими ознаками (оскільки расизм і націоналізм були заборонені і жорстоко каралися), і його об'єктом могла стати будь-яка людина, наприклад: шкідник, злодій, «агент впливу» і т. д..

Тоталітаризм створює особливий тип людини

Прагнення тоталітаризму до переробки людської природи – одна з основних відмітних особливостей його від всіх інших форм традиційного деспотизму, абсолютизму і авторитаризму [1]. З цієї точки зору тоталітаризм є феноменом виключно двадцятого століття . Він ставить завдання повної переробки і трансформації людини відповідно до ідеологічних установок, конструювання нового типа особи з особливим психічним складом, особливими ментальністю, розумовими і поведінковими характеристиками, шляхом стандартизації, уніфікації індивідуального початку, його розчинення в масі, зведення всіх індивідів до якогось середньостатистичного знаменника, придушенню особового початку в людині.

Таким чином, кінцева мета створення «нової людини» – формування індивіда, повністю позбавленого всякій автономії. Такою людиною не потрібно навіть управляти, він буде самоуправляться, керуючись тими догмами, які на даний момент висуваються правлячою верхівкою. Проте на практиці проведення цієї політики породило доносительство, інквізицію, писання анонімок і привело до морального розкладання суспільства [7].

Держава втручається навіть в особисте життя людини

У тоталітарному суспільстві все: наука, мистецтво, економіка, політика, філософія, мораль і відносини між підлогами прямують однією ключовою ідеєю [5]. Одним з найважливіших показників проникнення тоталітарних початків у всі сфери життя є «newspeak» – новояз, який є засобом, важким, що робить, якщо не неможливим вираз інших форм думки. Ф. Хайек писав: «... найлегше переконати людей в достовірності цінностей,