П’ять ознак тоталітаризму

Комуністи виховувалися на переконанні, що ідейна єдність, ідейне підпорядкування недоторкана святиня, а фракція в партії – чорне злодійство.

У боротьбі за владу над розумом не гребували ніякими засобами, широко застосовували терор, залякування, пропаганду або кругову поруку за обставинами.

Звичайно, Сталін знав, що Троцький, Бухарін і Зіновьєв ніякі не іноземні шпигуни або зрадники соціалістичної вітчизни. Але потрібно було звалити на когось провину за невирішені питання, зокрема продовольче Ідеологічна єдність, що пройшла немало фаз і що придбала на цьому шляху різноманітні форми, була найвідміннішою рисою партії більшовицького, комуністичного типа.

По-друге, однопартійна політична система супроводжувалася фактичною відсутністю демократичних інститутів, таких як парламент, Ради депутатів і ін., внаслідок чого досягалося тотальне відчуження індивіда від політичної влади.

Можливе існування деяких громадських організацій нічого не змінювало, оскільки вони контролювалися партійними і державними органами. Прикладом можуть бути створені фашистами профспілок, основним завданням яких було впровадження ідеологічних міфів в масову свідомість і контроль над нею.

Запереченням демократичних інститутів режим реалізовував важливе завдання – ліквідацію тих проміжних ланок, які стоять між індивідом і державою, внаслідок чого відбувається повне поглинання індивіда державою, перетворення його в «гвинтик» величезної державної машини.

Тоталітарний режим – дітище ХХ століття, оскільки в попередні роки техніка не була така розвинена, щоб людина швидко одержувала і засвоювала пропаганду ідейної єдності-підтримки режиму. До ХХ століття політична діяльність була, як правило, долею інтелігенції, грамотних шарів суспільства, що уміють через пресу і телеграф, пошту звертатися до себе подібх. Науково-технічний прогрес значно розширив можливості спілкування.

Виняткова роль тут належить радіо, повсюдне розповсюдження якого дозволило залучити до політики широкі верстви безграмотного населення, люмпен-пролетаріат, що вельми розширило базу політичної боротьби. Хто не умів читати, міг слухати. А коли був проведений лікнеп, підключилися і газети.

Пропаганда йшла по всіх каналах: у перших класах початкової школи проходили ленінські уроки, після закінчення року дарувалися книжки під назвою «З життя В. І. Леніна», і майбутній першокласник, ще не вивчивши таблиці множення, вже знав про те, яким хорошим плавцем був Володимир Ілліч; у шкільних підручниках (особливо по іноземній мові) мусувалася тема кращої країни в світі – Радянського Союзу, ну а найбільша частина пропаганди доводилася на історію.

Широко практикувалися різні фальсифікації; у підручнику історія представлялася як історія перемоги КПРС, зрозуміло, нічого не мовилося про «червоний терор», політв'язнях і голод в період Радянської влади.

По радіо передавалися нескінченні промови вождів, в газетах щодня друкувався портрет Сталіна, в передмовах будь-який твір розглядався з погляду марксизму-ленінізму-сталінізму.

Пропаганда перетворювалася на виховний процес. На зборах жовтенята – піонери – комсомол – партія вищестоящі шефствували, виховували нижчестоячих.

Пропагандою і підтримкою суспільно-політичного руху режим здійснював дуже важливе заввдання: узявши під практично повний контроль душі громадян, він прищеплював людям тоталітарну свідомість, готовність підкорятися ідеям, що йдуть з центру.

Особливо варто сказати про роль церкви. Будучи старішим інститутом, ніж політичні партії, володіючи значною вагою в суспільстві, церква стала тим каменем спотикання, який не дозволяв повністю підпорядкувати душу індивіда. Спроби тоталітарного режиму усунути, або, принаймні, співпрацювати з нею не скрізь приводили до успіху. У тих країнах, де церква зберегла свої позиції (Італія, Іспанія), негативні наслідки тоталітаризму були не такі глибокі, як там, де вона була жорстоко пригнічена (Німеччина, Росія).

 

 

Третя ознака – суспільно-політичний рух, що становить масову соціальну базу режиму. На жаль, в ранніх концепціях тоталітаризму практично не розглядалася роль самого народу в створенні і функціонуванні тоталітарного режиму.

Деякі дослідники радянського тоталітаризму проводять штучне розділення суспільства на окремі частини.

З одного боку, лідер-диктатор в главі єдиної масової політичної партії, терористичний поліцейський контроль, надцентралізована система управління, а з іншого – страждаючий, нещасний народ. Якщо перша частина буквально акумулює в собі страшні риси тоталітаризму, то друга частина суспільства знаходиться як би осторонь, викликаючи симпатії і навіть любов.

Відомо, що в Німеччині і Італії встановленню тоталітарних режимів передували масові рухи, учасники яких абсолютно добровільно підтримували і розділяли фашистську ідеологію.

Сталінські репресії за свідченням очевидців сприймалися значною частиною населення співчутливо, цього разу, на режим працювали також пропаганда і терор.

Радянський досвід свідчить, що тоталітаризм завжди мав соціальну опору в народі. Без неї він не міг би так довго існувати і видозмінюватися. Документальні кадри: делегат від доярок надривно кричить і від імені колгоспу імені Будьонного вимагає смерті для «ворогів народу». Із західних дослідників першою звернула увагу на чинник суспільно-політичного руху Х. Арендт, яка вважала, що тоталітарні режими виникають на його базі.

Яка ж роль тоталітарного суспільно-політичного руху?

У характері тоталітарного режиму чинник суспільно-політичного руху займає визначальне місце з наступних причин.

По-перше, саме через суспільно-політичний рух як соціальну базу режиму відбувається формування в суспільній свідомості «тоталітарної ідеї».

По-друге, через суспільно-політичний рух досягається всеосяжний контроль над всіма проявами суспільного життя, що і забезпечує здійснення тоталітарного панування влади.

По-третє, через суспільно-політичний рух тоталітарний режим упроваджує міфи в